Українська охорона здоров’я: «Медстрах» рветься у кишені громадян
05.12.2012
Гаманець або життя. У недалекому майбутньому цю вимогу українці зможуть почути від представників найгуманнішої професії – лікарів. Щоправда, спочатку проголошувати її суспільству будуть не практикуючі лікарі, а чиновники й ділки страхового бізнесу. Але потім у негідну “гру” можуть втягнутися й люди у білих халатах.
Такий апокаліптичний погляд на майбутнє нашої системи охорони здоров’я автору цих нотаток, політбіженцю з РФ, журналісту Олександру Косвінцеву навіяв проект Закону України «Про загальнообов’язкове державне медичне страхування», поданий 13.08.12 р. нардепом від ПР Антоном Яценком і зареєстрований у Раді під №11077.
У це дзеркало не варто вдивлятись
Є чимало ознак того, що Україна у сфері охорони здоров’я прямує слідами Росії. Саме через призму російського «медстраху» добре проглядається спрямованість законопроекту №11077.
У РФ без грошей хворому можна лише пробігтися поліклінікою. Навіть ті, хто має поліс ОМС (обов’язкове медстрахування), нерідко змушені платити гроші, і чималі. Вибудувана ціла система нібито узаконених поборів із хворих, яка діє з негласного дозволу властей. При цьому відсталість багатьох лікувальних установ просто вражає.
Адже все могло бути інакше. У 1991-1993 роках за рішенням ще Верховної Ради СРСР в Росії на базі Кузбасу експериментально відпрацьовували модель страхової медицини. У межах цього експерименту люди не платили за лікування ні копійки, а грошей вистачало і на реконструкцію лікарень, і на високу зарплату медперсоналу. Секрет був у тому, що тримали курс на ДМС (державне медстрахування), а не ОМС. Населення “автоматом” підлягало страхуванню – коштом або роботодавців, або бюджету. Страхові збори надходили в одне місце – обласну лікарняну касу, яка була державною організацією і єдиним замовником медичних послуг для населення. Лікували людей за медичними показниками, а не фінансовими. Ланцюжок проходження коштів легко відстежувався.
Комусь не сподобався такий «расклад». Після розпаду Радянського союзу МОЗ Російської Федерації, що було тоді малозначною структурою, спішно почало розробляти закон про ОМС. На цю справу, як мухи на мед, злетілися розмаїті ділки. Керівнику експерименту, главі облздороввіділу Н.Мелянченку нав’язали роль статиста, а за якийсь час професора взагалі відправили у відставку, і його відразу ж запросив на роботу уряд Австралії.
Років шість тому професор був змушений повернутися в РФ. Виявилося, що за цей час безкоштовний сектор у медицині практично зник.
Якось я притис пана Мелянченка запитанням: куди ж все-таки йде російська охорона здоров’я? Реформи у галузі якось поступово переродилися, зауважив професор. За його словами, чинний в Росії прообраз моделі ОМС є тупиковим шляхом. «Взагалі ОМС – це ж не державна модель, це модель приватна, вона існує там, де держава не має власної лікувальної мережі, – розповідав Мелянченко. – Система ж ДМС, «доброволка», засадничо мала б обслуговувати здебільшого багату частину населення, позбавлену державою права на безкоштовну медичну страхівку. І тільки на власній лікувальній базі!»
Тим часом нав’язана лобістами «система медобслуговування» вирізняється тим, що різні замовники медичних послуг для населення можуть «пастися» в одних і тих же медустановах. «ОМС, ДМС, передоплатні і хабарні схеми, – перераховував пан Мелянченко. – І всі товчуться де? Правильно, у державній лікувальній мережі. Іншої в нас практично немає. Фінансові потоки перемішані… У звітах все гладко. На практиці неможливо простежити, що куди витрачається».
Низка гучних скандалів з «медичними» грошима засвідчила, що до половини їх медчиновники витрачали «наліво». Для цього використовували діри у законодавстві. «Взагалі «кватирки», спеціально закладені в законі, лобіювалися», – стверджував Мелянченко зі знанням справи. Спостерігалася й інша зміна. «Як висловився один мій колишній пацієнт, відбулося таке «скурвлювання» медиків! Не всі, звісно, однакові, але проблема існує. Чому? Я людина не наївна, здогадуюся, що до грошей швидко звикаєш», – резюмував медичний діяч.
«Медичний» гармидер від регіонала
У РФ «система медобслуговування» – це супергодівниця для обраних. Ось із таких відправних точок і поглянемо на законопроект Яценка. «Непонятки» з ним починаються ще з назви: начебто мова має йти про обов’язкове державнемедстрахування (розшифровки терміну чомусь немає), проте в тексті йдеться і про недержавне добровільне. Але ж це різні речі! Змішання «жанрів» призвело до того, що ні той, ні той вид «медстраху» досконально не прописаний. Так, хоча проект передбачає «загальнообов’язкове» медстрахування (чи то державне, чи то ні – в різних місцях тексту по-різному), в ньому забули згадати студентів, ув’язнених, людей, що проходять службу в підрозділах цивільного захисту, та інші категорії працюючих громадян.
Загалом законопроект дивовижний. У ньому змішані в купу і меддопомога (прописана фрагментарно), і страхування від нещасного випадку на виробництві… Є там навіть контроль страховиків за умовами праці застрахованих… З вигляду все начебто солідно. Однак, як зазначили фахівці Головного науково-експертного управління (ГНЕУ), законопроект може призвести до руйнування чинної системи загальнообов’язкового державного соціального страхування, визначеної Основами законодавства України у цій сфері.
Законопроект також не узгоджується із законодавством про охорону праці. А головне – він під корінь знищує право громадян на безкоштовне отримання медичної допомоги в казенних установах охорони здоров’я, закріплене в ст. 49 Конституції України, бо зобов’язує їх сплачувати страхові внески (стаття 13 законопроекту).
Автори документа, крім Фонду медичного страхування, запропонували створити ще й Накопичувальний страховий фонд, в який українці могли б вносити гроші з перспективою «довічного медичного страхування». Експерти це розкритикували. Адже мало того, що додатковий фонд дублюватиме функції Накопичувального пенсійного фонду, утримання його вимагатиме значних і безглуздих витрат за рахунок коштів соцстраху… Варто додати: гарантії збереження «накопичувальних» грошей в умовах корупції немає.
У разі затвердження цього «гармидеру» доведеться переробляти великий пласт законодавства, а це робота не на один рік. Звичайно ж, на це можуть не піти. Але яка є небезпека: після першого читання у парламенті документ можуть кулуарно почистити, прибрати з нього нестиковки з іншими нормативними актами, а суть залишити колишньою. У практиці Ради бувало й не таке.
Легко привести законопроект і під позірну відповідність з Конституцією. Досить прибрати статтю 13 (тоді страхвнески платитимуть лише роботодавці і муніципалітети), почистити ще дещо дрібничкове. І, здається, навіть Венеціанській комісії буде складно підкопатися.
Але кращим від цього законопроект Яценка не стане. Слово «державне» в його назві не має нікого вводити в оману: мова йде не про ДМС, а про стару приватну модель ОМС, яка зародилася ще наприкінці XIX століття в Європі, хоча і підфарбовану на російський манер.
Із сусідським аналогом законопроект №11077 ріднить, перш за все, наявність «кватирок». Так, згідно з документом, «медичні послуги за Програмою обов’язкового медичного страхування населення можуть надавати у закладах охорони здоров’я всіх форм власності»(ст. 31). Звучить красиво. Однак в умовах розгулу корупції фінпотоки по ОМС, значну частину яких становитимуть казенні кошти, переплетуться з грошима по ДМС (страхування через страхфірми) у приватних клініках. Водночас у держмережі, де в основному і буде реалізовуватися програма ОМС, проект не забороняє присутності замовників медпослуг по ДМС (ті ж страхфірми), а значить, фінпотоки також будуть перемішані. І наївно думати, що роздільний бухоблік допоможе зберегти прозорість. Згадайте: «У звітах все гладко. На практиці неможливо простежити, що куди витрачається». Професор Мелянченко знає, що говорить.
Тому, якщо законопроект №11077 (чи йому подібні) буде затверджено, «кватирки» запрацюють на всю потужність. Адже спокуса буде чималою… Це зараз в держполіклініках хворі – пусті турботи, з огляду на зарплати медиків. А потім на них будуть дивитися, як на «ходячі купюри». Завдання полягатиме лише в тому, як спритніше «впарити» людям «добровільні страхівки», а лікувати за рахунок ОМС. Дехто навчиться цьому швидко. У РФ мені довелося спостерігати, як головлікарі державних лікарень після ухвалення закону про ОМС швидко обростали суперіномарками, заміськими віллами тощо. При цьому на багато видів діагностики і лікування, які раніше входили у програму держгарантій, стали вимагати поліси ДМС. Ось до такого і підштовхує законопроект №11077.
Але ще краще його спрямованість висвічує таке положення: «Фінансування Програми обов’язкового медичного страхування здійснюється у відповідності до суми зібраних страхових платежів» (5-й пункт ст. 31). Це означає, стверджують експерти ГНЕУ, що фінансування наданої громадянам за полісами ОМС меддопомоги буде здійснюватися «зовсім не в гарантованих для життєзабезпечення людей обсягах». Чи українцям потрібно таке «напівлікування»?
Альтернатива
Навіщо фракції ПР в особі одного її члена знадобилося вносити такий тенденційний законопроект? Можливо, йде чергове зондування громадської думки на предмет готовності населення протистояти перетворенню медицини в годівницю для обраних. Комусь, схоже, цього дуже хочеться – занадто, мабуть, заразливий приклад РФ.
Але легітимна платність у секторі державної охорони здоров’я України можлива тільки по зміні Конституції. А домогтися внесення до неї відповідних поправок практично нереально без протестів населення.
Коли просувають моделі ОМС на подобі законопроекту Яценка, нерідко у приклад ставлять США чи Німеччину, де в умовах страхової медицини прекрасно лікують людей. Однак далеко не всі знають, що німці, наприклад, витратили багато років і зусиль, щоб вибитися зі стародавньої системи ОМС. І лише 2007 року Бундестаг ухвалив закон про державне медстрахування.
Що стосується США, то там переважає приватна медицина, і до приходу Барака Обами від 30 до 50 мільйонів американців не могли дозволити собі медстрахівку та потерпали від нестачі медичної допомоги.
Навіщо ж Україні орієнтуватися на застарілі моделі розвитку? Тим більше, що є інші приклади.
Так, у Великобританії існує державне медичне страхування, воно є для громадян безкоштовним і покриває всі види медичних послуг та більшість ліків. У країні з 1948 року організовано систему бюджетного фінансування охорони здоров’я. Централізованість у цій справі стримує зростання вартості лікування. А починалося все невдовзі після закінчення Другої світової, коли зайвих грошей не було. До того ж нововведенню пручалися лікарі, які звикли до безконтрольності. Але в країні знайшлися політики, які – врахувавши, до речі, і радянський досвід – зуміли запропонувати громадськості програму «Сradle to grave» («З пелюшок до могили»). Розумно були використано й адміністративні важелі. І справа пішла…
Українцям залишилося дочекатися появи в рідній країні політиків, здатних запропонувати та реалізувати схожі ідеї в соціальній сфері взагалі й охороні здоров’я зокрема.
Джерело: ZAXID.NET Автор:Олександр Косвінцев
Детальніше
http://www.poltavalk.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=2700:ukrajinska-okhorona-zdorov-ya-medstrakh-rvetsya-u-kisheni-gromadyan&catid=101:2010-10-04-08-58-03&Itemid=143