Медицина в Німеччині: без страховки не обійтися
Система охорони здоров’я в Німеччині спирається на обов’язкове медичне страхування громадян, яке, у свою чергу, функціонує на принципах соціальної солідарності. Модель була заснована наприкінці 19-го століття тодішнім німецьким канцлером Отто фон Бісмарком і пізніше не раз зазнавала реформ. Лише за останні 20 років до законів, які регулюють систему медстрахування, зміни вносили 15 разів. Найбільша за останнє десятиліття реформа була ухвалена у 2007 році і впродовж наступних двох років втілена в життя. Її необхідність була зумовлена погіршенням демографічної ситуації в країні, зростанням числа безробітних та інших отримувачів соціальної допомоги, що призвело до майже повного банкрутства системи медичного страхування, якій щороку бракувало кількох мільярдів євро.
Щоб зрозуміти суть реформи, розглянемо спочатку основну схему, за якою працює система охорони здоров’я у ФРН. З 2009 року кожен, хто постійно живе в Німеччині, зобов’язаний бути застрахованим на випадок хвороби. До набуття чинності цього закону з 82 млн жителів країни без медичного страхування, за даними статистики, були майже півмільйона осіб. Тепер їх число оцінюють у 40 тис. Послуги медичного страхування надають так звані лікарняні каси, 87% з яких є державними і 13% – приватними. Державних нині нараховується близько 200, приватних – 400. Кожен найманий працівник, якщо він заробляє не більше 48,6 тис. євро на рік, автоматично страхується в державній лікарняній касі. Щомісячний внесок з 1 січня 2011 року дорівнює 15,5% від заробітної плати, з яких 7,3% платить працедавець, а 8,2% – сам працівник. Дія страховки поширюється на неповнолітніх дітей працівника і його/її дружину/чоловіка, якщо та/той не працює. На пільговий умовах у державних касах страхують студентів (до 30 років). Нині відвідувачі вишів та профучилищ платять у місяць у середньому 75 євро. Право на державне медстрахування мають безробітні та пенсіонери.
Послугами приватних лікарняних кас можуть користуватися наймані працівники, які заробляють понад 48,6 тис. євро на рік, та ті, хто має власну справу. Але в цьому випадку щомісячний внесок залежить від статі, віку та стану здоров’я людини і становить у середньому 200-300 євро. Сума зменшується, якщо клієнт погоджується на те, що з кожного рахунку лікаря певний відсоток сплачуватиме з власної кишені. До речі, пацієнти, застраховані у приватних касах, спочатку самі сплачують медичні рахунки, а пізніше цю суму повністю або частково (залежно від тарифу) їм повертає страховик. Громадянин, застрахований у держкасі, рахунків навіть не бачить.
Страховки, як правило, покривають усі види медичних послуг, включаючи профілактику, санаторне лікування та ліки. Страхувальник має право вільно обирати клініку та лікарів. З 2004 року клієнти державних лікарняних кас зобов’язані під час чергового візиту до лікаря щокварталу сплачувати додатково 10 євро. До такого кроку чиновники вдалися для того, аби зменшити число часто безпідставних візитів до лікаря. Причина в тому, що пацієнти, застраховані в держкасах, не бачать рахунків і навіть не замислюються над вартістю медичного обслуговування.
З 2009 року державне медичне страхування фінансується з єдиного фонду, куди надходять внески працедавців, найманих робітників та допоміжні кошти з держбюджету. З цього фонду гроші перераховуються в державні лікарняні каси з огляду на кількість застрахованих, їх вік, стать, стан здоров’я та наявність хронічно хворих. Якщо касам грошей бракує, вони можуть вимагати від своїх членів додаткових внесків, але не більше 1% від зарплати. Реформа довела свою ефективність: 2011 рік фонд закінчив з плюсом у майже 10 млрд євро, тоді як у 2009 це був мінус у 2,9 млрд.
Члени державних та приватних кас за законом мають право на однакове медичне обслуговування. Але на практиці перші часто відчувають себе пацієнтами “другого сорту”. Це пояснюється тим, що приватні страховики платять лікарям вагоміші гонорари. Через це ті зацікавлені насамперед у приватних пацієнтах. Останнім приділяють більше уваги та часу. Хоча тарифи власне на медпослуги у всіх німецьких лікарів однакові. Розрахунки ведуться за єдиною системою DRG (Diagnosis Related Groups), яка є стандартизацією хвороб та терапевтичних заходів.
Одним з останніх нововведень у сфері охорони здоров’я стало запровадження Німеччиною наприкінці минулого року електронних медичних карток. На такій пластиковій карті знаходяться не лише персональні дані власника та контакти лікарняної каси, а й фотографія, що має зменшити випадки зловживання документом. Таку картку пацієнт повинен пред’являти під час кожного візиту до лікаря. У неї вмонтовано електронний носій, який зберігає історію хвороб, інформацію про зроблені щеплення, бажання стати донором тощо. Для зчитування цих даних лікарні та лікарські приймальні були обладнані спеціальними пристроями за рахунок держави.
Ганна Снігур-Грабовська, БЕРЛІН. 1 червня 2012 року.
http://www.ukrinform.ua/ukr/news/meditsina_v_nimechchini_bez_strahovki_ne_obiytisya_1731393
Read More