На початку вересня парламент із суперечками і застереженнями, але все ж дав старт медичній реформі в Україні. В рамках цієї ініціативи безкоштовною залишиться невідкладна і паліативна допомога, а також нова система сімейних та дитячих лікарів. Platfor.ma поговорила про майбутнє української медицини з виконувачкою обов’язків міністра охорони здоров’я Уляною Супрун, а також про те, навіщо це все їй потрібно.
– Кілька років тому я вже брав у вас інтерв’ю. Тоді ви працювали в «Захисті патріотів» і казали, що в державній медицині все не дуже добре – а потім потрапили туди самі. Наскільки співпали ваші очікування і реальність?
– Тоді я казала, що в державній медицині дійсно багато проблем – це просто залишки «совєтської» системи, яка не змінилась з тих часів. Найважливіше те, що система існує заради системи і не ставить пацієнта в центр уваги. Ми фінансуємо інфраструктуру і працівників, а не, власне, лікування людей. В більшості цивілізованих країн вже багато років все відбувається інакше. Нам теж треба фінансувати не будинки, а послуги. Філософія в тому, щоб гроші йшли за пацієнтом, і все оплачувалось там, де він хоче звернутися. Він має сам вибирати лікарню, де йому нададуть дійсно якісні послуги – і тоді там будуть заробляти більше, й в результаті розвиватися.
В Україні все це існує, але неофіційно. Пацієнти йдуть туди, де їм порадили – і все платять зі своєї кишені. При цьому безліч людей потрапляють у справжню фінансову катастрофу, бо мають таємно і дуже багато платити за своє лікування.
У держави є кошти – ми багато виділяємо на здоров’я. Недостатньо, але досить багато. Однак все це неефективно використовується.
– В бюджеті фігурує сума в 80 млрд грн.
– Так, але не всі з них йдуть в наше міністерство. Для відомств, які підпорядковані МОЗ — 68,9 млрд грн. Решта коштів іде в Національну академію медичних наук, в інші установи, які теж мають власні системи охорони здоров’я.
На пацієнтів міністерство отримує дещо менше 3% ВВП. У Всесвітній організації охорони здоров’я (ВООЗ) вважають, що насправді український об’єм ринку охорони здоров’я – десь 7%, але більшість цих коштів йдуть неофіційно напряму від пацієнтів і порахувати цей чорний ринок дуже важко.
Отже, головна проблема – що вся система орієнтована не на здоров’я пацієнтів, а на підтримку самої себе. Друга – що ми виділяємо кошти на лікування тоді, коли люди вже захворіли. У нас немає програми превентивної медицини, дуже мало зусиль у виявленні хвороби на ранній стадії.
Все це і дає різницю між нами і західною медициною, де люди живуть на десять років довше.
Ще одна проблема – це наші протоколи лікування. В Україні вони якісь свої окремі унікальні. Хоча ми ж розуміємо, що як human being, як homo sapiens маємо ту саму біологію, що і люди в Європі. У всьому світі існують практично єдині протоколи лікування щодо лікування, наприклад, цукрового діабету. Однак в Україні ми творимо якісь свої унікальні. Тож зараз ми заохочуємо лікарів використовувати найкращі і найбільш сучасні протоколи, про які вже доведено, що вони працюють. Багато людей думають, що міжнародні протоколи – це щось про дуже дорогі ліки та технології, але ж це не так. Це просто алгоритм дій, за яким лікар має діяти, коли до нього приходить пацієнт.
Всі ці ідеї ми поступово впроваджуємо – через накази і постанови міністерства, через законопроекти щодо зміни фінансування. Крок за кроком ми наближаємось до європейської системи охорони здоров’я – не якоїсь певної країни, а взагалі стандартів, на яких вона базована. Вітчизняні й іноземні експерти з ВООЗ, ООН та інших організацій півроку працювали, щоб вибрати для України модель страхування здоров’я. Це суто українська розробка – немає того, щоб ми просто все скопіювали. Частину взяли від Британії, частину від Польщі, Литви, Естонії – і з’явилась виключно оригінальна система страхування на основі бюджетних коштів. Ми беремо кошти, які вже виділені державою на охорону здоров’я і просто починаємо ефективно їх використовувати.
Сімейний лікар чи педіатр буде отримувати кошти за кожного пацієнта і вести його цілий рік. А екстрена медична допомога має бути безоплатною – як зараз є в теорії, але насправді ні. Швидка має приїхати, завезти до лікарні, надати допомогу. Якщо після цього можна відпускати пацієнта додому – добре, якщо потрібне ще лікування, то пацієнт переходить на вторинну ланку, де вже послуги частково оплачуються.
Коли гроші йдуть за пацієнтом – це супер децентралізація. Тоді кошти не будуть даватись на район чи місто, де вони нібито мають оплачувати послуги для своїх мешканців, які при цьому можуть жити, наприклад, в Києві. В цьому випадку оплачується будинок, комуналка, зарплати – але ніякі послуги безкоштовно насправді не надають, бо пацієнти за все таємно платять.
Тобто зараз люди платять двічі: спочатку податки на медичну галузь, а потім знову в лікарнях.
Ми будемо призначати єдині тарифи по всій країні за всі послуги. Ті лікарні, де буде більше задоволених пацієнтів, стануть отримувати більше грошей. А для всіх інших буде стимул розвиватися і ставати краще, аби теж отримувати фінансування.
Фотографія: Сергiй Моргунов
– Уявляю, як вам набридло це розповідати. А як щодо більш побутових речей, які вас дивують у вітчизняній медицині?
– Це відбувається кожного дня. Кожного дня я отримую інформацію, яка мене дивує – як так може бути? Наприклад, коли я дізналась, що немає мінімального балу, щоб подаватись в медуніверситет. Це дуже відрізняється від того, до чого я звикла, бо в США була потужна конкуренція між усіма нами. Коли я прийшла в університет, то зрозуміла – я серед найкращих. І завдяки конкуренції ми ще більше розвивалися. Pass або fail. Лікарі – це спецпризначенці медицини.
– Коли ви розповідаєте всі ці ідеї, то все виглядає логічно. Безкоштовна медицина не зникає, але стає більш цивілізованою. Однак при цьому вас дуже сильно критикують. Якийсь час тому я написав невеличку новину про інноваційну ідею: створювати одноразові дрони, які будуть доставляти ліки. Ви запостили це на свою сторінку в Фейсбук – і в коментарях було просто пекло.
– Хоча це така cute story.
– Так, але навіть це викликало шквал критики і врешті пост видалили.
– Мене часто питають про це – чому інші проти того, що я роблю. Але я не можу сказати, чому вони проти. Я можу лише сказати, що вони пишуть і як виступають. Якби були конструктивні причини, то ми би сіли з ними все обговорювати.
Ми проїхали всю Україну і мали бесіди з лікарями, пацієнтами, адміністраторами, активістами – загалом ми зустрілись з більш ніж з 10 тис. людьми. І це не враховуючи якихось неформальних зустрічей. Коли ми чули якісь конструктивні ідеї, то, звичайно ж, їх враховували. Наприклад, спочатку ми планували первинну ланку тільки з сімейними лікарями. Однак потім ми почули від батьків та медиків, що бракує педіатрів – і повернули їх на первинну ланку.
Але ж коли приходять і кажуть: ви творите геноцид української нації, то тут просто немає з чим працювати. До конструктивної критики ми відкриті.
Були, скажімо, пропозиції створювати приватну медичну страховку. Але ми поговорили з західними експертами, які працювали з країнами, що теж були в СРСР, з фінансистами, з іншими спеціалістами – всі кажуть, що не можемо це зробити, бо немає таких страхових і немає кому платити за страховки. 20 млн людей працюють, але стільки ж – ні, хто буде давати кошти за них?
Загалом дуже важливо переорієнтувати нашу медицину на раннє виявлення, на превентивні ланки. В кожній країні світу, де таким почали займатись, це не тільки знизило смертність, а й покращило якість життя. Завдяки цьому люди довше і краще працюють, вони більш щасливі – це краще і для людей, і для держави.
Фотографія: Сергiй Моргунов
– Реформа досі не затверджена Верховною Радою. При цьому парламентський комітет викреслив частину важливих норм, про які ви щойно говорили – наприклад, про співоплату медичних послуг державою та пацієнтом. Ви будете боротися за їх повернення?
– Вони не змінили саму філософію системи. Гроші підуть за пацієнтом. До того ж там залишилось створення Національної служби здоров’я. Погані зміни – це те, що значно розширили пакет гарантованих державою послуг і відкинули співоплату. Ми хотіли, щоб сімейні лікарі та педіатри, паліативна медицина, а також невідкладна допомога були безкоштовними, а за решту можливо була би співоплата, оскільки держава не в змозі покрити всі витрати. За результатами досліджень близько 70% респондентів сказали, що вони би погодились платити 30% вартості послуги, якщо все це прозоро і зрозуміло. Бо зараз вони сплачують 100% за якимось незрозумілими тарифами, які виставляють самі лікарні.
Дивно, що досі продовжується ця брехня про безкоштовну медицину в Україні. Її вже давно немає. Звісно, ми на кожній робочій групі наполягали, щоб в законопроекті все лишилось, однак депутати вирішили інакше.
– Ви можете боротись за повернення цих норм за допомогою депутатів, які підтримують вас. Плануєте це робити?
– Побачимо, як взагалі буде проходити голосування за медреформу.
– За новою системою гроші будуть йти напряму до медиків на місцях. Однак це ті самі люди, які звикли жити в корупційних схемах…
– Ми створюємо електронну систему, де всі мають зареєструватися. І коли вони підписують договір з пацієнтом, то ті теж потрапляють в систему. Алгоритм буде важко обдурити. Крім того, усюди буде дуже чітко виписано, що брати додаткові кошти за послуги заборонено. Якщо пацієнт надає в Національну службу здоров’я інформацію про те, що лікарі беруть або вимагають щось зверху, то медиків будуть штрафувати і розривати контракт. Все буде одразу видно: якщо лікарня робить якусь аномальну кількість, наприклад, операцій з апендициту, то ми йдемо туди з перевіркою і з усім розбираємось.
Зараз ніякої такої системи немає – держава просто віддає гроші регіонам, а вони роблять з ними що хочуть. Міністерство не може перевіряти, штрафувати, вимагати – нічого. Думаю, багато людей цього не розуміють і думають, що ми напряму впливаємо на лікування кожного пацієнта. Припустимо, людина захворіла, пішла до лікарні, але грошей немає і їй відмовлять. Тоді вона пише лист на народного депутата, який робить до нас звернення. Після цього ми можемо хіба що відповісти їм, що відправимо листа в ту обласну чи міську раду, до якої належить ця лікарня – і просимо їх зробити те, що вони взагалі-то мусять: надати безкоштовне лікування.
Ми прослідкували близько 200 таких випадків і потім зателефонували пацієнтам, щоб спитати, чи отримали вони після цього лікування. Так от – менш ніж в 5%. У нас немає повноважень, тож немає і ефекту. Наші лікарні – це Охматдит, Інститут раку, Інститут серця, на них ми можемо впливати і завжди це робимо.
Фотографія: Сергiй Моргунов
– А психіатричні – це ваші? Я нещодавно говорив з головою Amnesty International Оксаною Покальчук, вона казала, що про ці заклади правозахисники не знають взагалі нічого.
– Це такі самі лікарні, як і всі інші. Міністерство має єдиний такий заклад – пенітенціарний. Коли ми туди поїхали, то побачили, в яких умовах живуть пацієнти – навіть не лікуються, бо їм ніяк не допомагають, – закривають їх, іноді випускаючи гуляти по маленькому подвір’ю; немає ніякої реабілітації. Якщо ви бачили фільм «One Flew Over the Cuckoo’s Nest», то все там точно так. Ми написали концепцію, як будемо міняти систему психічного здоров’я, зібрали велику робочу групу спеціалістів з досвідом, які разом попрацювали, взяли поради українських та міжнародних організацій, презентували це у професійному колі, знову зібралися – і створили концепцію до 2030 року. Наступний крок – розписати план дій, як її втілювати.
– От скоро реформа, сімейні лікарі, первинні ланки. Що мені, простій людині, взагалі з цим робити?
– Треба знайти сімейного лікаря собі і дітям – до нього ви будете звертатися, якщо захворієте. Це вам нічого буде коштувати. Вам зроблять перше обстеження, а далі раз на рік ви можете ходити для перевірки. Ви обираєте будь-якого медика, що має контракт з Національною службою здоров’я – він може бути і приватним, і комунальним, окремим лікарем чи у складі амбулаторії, лікарні. Вони вже існують, наразі їх десь 4000. Надалі якщо ви захворієте, то будете знати, до кого звертатись.
– І в нього буде вся моя історія?
– Так, з часом це все буде електронне, але спочатку робимо все простіше. В майбутньому у вас буде доступ онлайн до історії хвороби, рецептів і тому подібного. Коли ви потрапляєте в лікарню, то надаєте іншим лікарям все це. У держави цих даних не буде, тільки якісь суто статистичні речі, щоб ми могли планувати бюджетування, закупівлі і підготовку нових лікарів.
– Одна з ключових особливостей нової системи – це конкуренція, бо пацієнти підуть до найкращих. Але що буде в селах, де іноді один лікар на сто кілометрів? Там немає конкуренції.
– Коли ми починали цю програму, то запитали у молодих лікарів в інтернатурі – що потрібно, щоб ви поїхали працювати в села? Вони відповіли, що хочуть житло, нормальні умови роботи, зарплатню хоча би 10 тис. грн і бажано якусь санітарну машину для пересування. Коли ми все це оголосили, то кілька сіл вже почали шукати собі лікарів на ці умови, запрошуючи нових медиків. Саме місцева влада має гарантувати своїм мешканцям те, що умови надання допомоги будуть правильними.
– Ви розповідаєте про великі об’єми своєї роботи, які потім парламент частково просто відкидає. При цьому ви мільйонер – і не гривневий, а доларовий. Спершу ви приїхали в Україну, аби просувати книжки, тобто займатись культурою. І ось ви тут, в міністерстві, а на вас всі кричать. Чому ви досі цим займаєтесь?
– Бо це ж правильно – змінити систему охорони здоров’я. Та сама причина, чому ми стояли на Майдані – у нас є свої цінності і ми вважаємо, що життя і здоров’я людини – це важливо. А влада не існує задля влади, лише щоб допомагати людям. Медицина стосується кожного із нас. І якщо ми зможемо змінити цю «совєтську» систему з її міфічною допомогою, то це буде важити дуже багато.