Likkasa.com

Дорогі земляки! Щиро та сердечно вітаємо вас із Днем Державного прапора та Днем незалежності України!

Цей знаменний день утвердження демократії й громадської злагоди нашого народу став поворотною подією історії. Дата 24 серпня 1991 року назавжди змінила думки та погляди людей, які прагли свободи та незалежності, стала могутнім стимулом для плідної, натхненної праці заради кращого майбутнього, миру та добробуту.

Сьогодні ж, як ніколи, ми потребуємо незалежності – за понад чверть століття лише нині усвідомлюємо її справжню цінність, проходячи в ці буремні часи перевірку на гідність, чесність, щирість, незламність духу й готовність прийти на допомогу. Й щиро молимось за мирне небо, за вояків, котрі тримають на східному рубежі зброю за наше спокійне життя!

Тож нехай не міліє джерело нашої віри, надії і любові до рідної землі, додається енергії, снаги й упевненості у власних силах і переконаннях. Нехай мир і злагода панують у нашому спільному домі. Зі святом Вас!

Правління Асоціації працівників лікарняних кас України.

Людмила Петрівна Асташкіна, заступник головного лікаря з амбулаторно-поліклінічної роботи Житомирського обласного перинатального центру: «Перебування в Лікарняній касі вигідне тим, хто планує вагітність і пологи»

http://likkasa.com.ua/?p=8567

– Коли до обласного перинатального центру потрапляють жінки, котрі перебувають в благодійній організації «Лікарняна каса Житомирської області» – а таких у нас близько 30% – вони повністю забезпечуються за рахунок ЛК медикаментами, витратними матеріалами. Їх новонароджені діти – якщо мають потребу в лікуванні – протягом 10 днів також отримують лікування від Лікарняної каси. Лікар-експерт ЛК в обласному перинатальному центрі Надія Йосифатіївна Козар здійснює аналіз призначень для вагітних та породіль, котрі перебувають в ЛК, аби їх лікування відповідало клінічним протоколам надання акушерської та неонатологічної служби. Якщо жінка має потребу в більш тривалому лікуванні, консиліумом воно продовжується й Лікарняна каса надає для цього медикаменти. Навіть коли виникає потреба в медикаментах, яких на той момент немає – бувають такі випадки при екстрагенітальних важких патологіях – Лікарняна каса забезпечує оперативно протягом доби всім необхідним. Скажу як фахівець із багаторічним досвідом: враховуючи, що на сьогоднішній день фінансування потреб галузі охорони здоров’я таке, що практично всі медикаменти хворі купують за власні кошти, перебування в Лікарняній касі, звісно, необхідне!

– Зараз багато точиться й дискусій, і суперечок стосовно медичного страхування. Й багато надходить запитань від членів ЛК – у тому числі від жінок, котрі планують вагітніти, народжувати: «А чи потрібна буде Лікарняна каса при медичному страхуванні?» Як Ви це бачите?

– Звісно, зміни в системі охорони здоров’я відбудуться. Я так розумію, що лікарі більше дотримуватимуться клінічних протоколів лікування – повинні будуть! Зокрема, не призначатимуть, наприклад, зайвих обстежень, як це спостерігається зараз – тільки за показами, передбаченими протоколами лікування.

Думаю, що, напевно, прийде до перепрофілювання нерентабельних відділень чи й лікарень, інакше вони не зможуть себе утримувати. От у нас на Житомирщині є райони, де протягом року відбувається лише 110-130 пологів, чергового лікаря немає. І якщо виникає питання, наприклад, термінового характеру (кесарський розтин, кровотеча), поки збереться бригада, доїде до районної лікарні – час буває втрачений. Чи ж рентабельно утримувати таке відділення – навіть на 10 ліжок (це й пост акушерки, й молодшої медсестри, медикаменти, опалення тощо). Жінки сьогодні самі їдуть у ті медичні заклади, де є цілодобово можливість отримати кваліфіковану допомогу – де є цілодобово акушер-гінеколог, неонатолог, анестезіолог. Адже в пологах усе може статись у будь-який момент – вважається, що 50% вагітностей, перебіг яких абсолютно нормальний, може закінчитись непередбачувано. А допомога при пологах дороговартісна – на це жінкам, котрі планують вагітніти й народжувати, необхідно звернути особливу увагу, тому що й при цілеспрямованому скеруванні коштів «за пацієнтом» держава не зможе забезпечити в повному обсязі весь обсяг надання медичної допомоги. Тож поки від перебування в Лікарняній касі відмовлятись не варто. Я в цьому переконана, як фахівець.

З НАШОЇ ПОШТИ

http://likkasa.com.ua/?cat=47

Здрастуйте, шановні читачі!

Певний час збирались із намірами й ось вирішили написати, аби розповісти про людей, котрі в скрутну хвилину прийшли на допомогу.

Якось прочитали в художній літературі вислів когось із мудрих особистостей про те, що щаслива та людина, котрій за життя випало лише одне випробування долі. Що ж, складно не погодитись із цим твердженням – тим паче після того, що пережила наша сім’я.

Стався у нас нещасний випадок із чоловіком – під час завантаження з лісовоза обірвалась велика колода й нанесла чоловікові важку травму лівої сторони тіла. Відразу викликали «екстрену» – бригада медпрацівників приїхала дуже швидко (за що ми їм щиро вдячні), надала бідолашному першу допомогу й відвезла до районної лікарні в Романів (вантажили ліс у Биківському лісництві Романівського району). Декілька днів чоловік лікувався там, але несподівано почалась кровотеча і його доставили до ОКЛ імені О.Ф.Гербачевського. Складно було надзвичайно, тому що перший тиждень у нас був нібито спокійний, але другого й третього тижня чоловік був у важкому стані – вирішувалось питання: жити чи не жити. Та завдяки лікарям ОКЛ імені О.Ф.Гербачевського все-таки на четвертий тиждень у нас стан потихеньку-потихеньку й стабілізувався.

Тому ми хочемо надзвичайно подякувати в першу чергу Артюху Володимиру Васильовичу, котрий першу операцію зробив чоловікові ще в Романові й затим другу та третю – вже в Житомирі. Нехай усі сили, які віддає він своїй справі, повертаються сторицею вдячністю й шаною пацієнтів, щирою повагою колег!

Велику підтримку нам надав директор підприємства, де працює чоловік, Остудімов Анатолій Олександрович. Допоміг нам фінансово, задіяв усі свої, як мовиться, знайомства й «зв’язки», аби у нас не виникало й найменшої перепони до отримання дійсно якісної медичної допомоги, й – контролював усю цю ситуацію. Тобто підтримка була така, що не знаю, як ми й обійшлись би без неї. Дай, Боже, Вам великого здоров’я!

Й, звісно, велику підтримку нам надала благодійна організація «Лікарняна каса Житомирської області». Лікуватись-бо дуже важко в теперішній час – ми ж знаємо, які дороговартісні зараз медикаменти й не всі люди спроможні за свої кошти їх придбати. Лікарняна ж каса забезпечила нас медикаментами, перев’язувальним матеріалом, іншими виробами медичного призначення на суму близько 14 тисяч гривень. Лікар-експерт ЛК Інга Анатоліївна Сидоренкова приходила до нас неодноразово – повідомляла нам ситуацію з забезпеченням ліками, цікавилась, у якому стані підопічний Лікарняної каси.

І ще на чому хотілось би зауважити. Доводилось чути нарікання, що, мовляв, Лікарняна каса забезпечує лише найдешевшими препаратами. От це вже говорити гріх! Нас забезпечували медикаментами дороговартісними – ми розпитували про це й лікаря-експерта, й старшу медсестру відділення. То вже як 14 тисяч гривень використано на лікування, то зрозуміло, що ліки були недешевими!

Тож дуже щиро ми дякуємо, що таку допомогу отримали й чоловік мій, як мовиться, став на ноги. Думаємо, що буде у нас усе гаразд! А всім нашим рятівникам щиро дякуємо й бажаємо – перш за все – бути й самим здоровими!

З повагою до рятівників – Олександ Миколайович та Олена Олександрівна Захарчуки,

мешканці Баранівки Житомирської області.

З НАШОЇ ПОШТИ

http://likkasa.com.ua/?cat=47

Доброго дня, шановні читачі!

Вирішила написати – збиралась із намірами певний час – аби висловити подяку людям, котрі допомогли й підтримали мене в скрутну хвилину.

Життя, як мовиться, не зобов’язане бути зручним. І ми всі прийшли сюди, щоб відчути й радість, і страждання. Та я ніколи не втомлюсь повторювати, що найголовніше – це віра в себе, в свої сили, в добрих, щирих, світлих людей.

Це я до того, що довелось мені нещодавно лікуватись у хірургічному відділенні №1 ЦМЛ №2 Житомира, куди потрапила з защемленою пупковою грижею. Операцію, як відразу з’ясувалось, необхідно було робити негайно, не відкладаючи – це для мене стало тоді несподіванкою! Ну, боліло, боліло… Але я не надто звертала увагу, бо ж як воно, зазвичай – усе чекаєш, що минеться. А не минало…

Дуже добре поставились до мене в приймальному відділенні. Відразу запитали, чи перебуваю в Лікарняній касі – й після того проблем із медикаментами не мала ніяких! Я ж прийшла в лікарню, можна сказати, без копійки грошей, але мене не питали ні про які ліки, не пропонували купити їх – надавали все, що потрібно, по Лікарняній касі. Знала, що й для операції всім необхідним мене забезпечить Лікарняна каса – і я йшла на неї зі спокійною душею. Я довіряю Лікарняній касі – давно перебуваю в ній, плачу щомісячні добровільні внески за себе, двох дітей і внуків, за зятя. Коли в лютому розмір внеска  збільшився, запитала їх: «Що будемо робити?» Вони сказали: «Мамо, хай краще ті гроші нам не знадобляться – Бог із ними, якщо вони допоможуть лікуватись комусь – але на випадок захворювання ми знатимемо, що медикаментами й іншим необхідним будемо забезпечені!» Так от і згодилась вона мені.

Операцію мені робив Безпалько Василь Андрійович – дуже приємний лікар (а воно, знаєте, й добре слово лікує теж!), такий веселий, завжди з посмішкою – ну, просто золота людина! Я йому щиро вдячна за вмілі руки, за професіоналізм – нехай вертаються щирим визнанням та шаною витрачені зусилля!

Також мені дуже сподобався, завідуючий відділенням анестезіології з палатами інтенсивної терапії Тимців Іван Іванович – добре дав наркоз і вийшла я з наркозу легко (це ж важливо й залежить від лікаря – я чотири операції перенесла, то добре знаю). Тож і для нього – велика подяка, хай Бог здоров’я повертає Вам, лікарю!

Ще сподобалась лікар-експерт філії Лікарняної каси в ЦМЛ №2 Житомира Єрмаченкова Світлана Степанівна – така приємна людина й лікар чудовий. Вона мені багато пояснила про роботу ЛК і я тепер знаю, куди звертатись, якщо виникають якісь запитання  – стосовно лікування, обстеження – або на «гарячу лінію», або в філію ЛК безпосередньо в медичному закладі, де отримую медичну допомогу (чи то обстеження, чи лікування).

Признаюсь, траплялись раніше такі досить конфліктні ситуації, коли я бувала не зовсім задоволеною Лікарняною касою. А все чому? Через незнання. От, було, лікуючі лікарі говорили, що, мовляв, «це Вам по Лікарняній касі не дадуть…» Я зателефонувала до центрального офісу ЛК за номером «гарячої лінії» й мені зрозуміло сказали: «У Вас немає проблем із Лікарняною касою – у Вас є проблеми з лікуючим лікарем». Раз і назавжди це запам’ятала! Як і те, що на членській картці вказані телефони, за якими телефоную, як тільки виникають подібні питання стосовно забезпечення медикаментами. Також – стосовно обстежень (коли, наприклад, у поліклініках вимагають заплатити за якісь обстеження, а вони йдуть по Лікарняній касі). Й усі ці проблеми вирішуються.

І я вже знаю, що є протоколи лікування, які передбачають, що кожне захворювання лікується певними медикаментами, які не лише дієві, а й безпечні. Саме ці препарати забезпечує Лікарняна каса – лікуючий лікар зобов’язаний виписати за рахунок Лікарняної каси саме їх, а не відправляти в аптеку купувати хтозна які! Якось на денному стаціонарі невролог призначила препарат, від якого з першого ж уколу у мене пішов набряк обличчя – й очей не було видно! Кілька місяців відходила від тих уколів, які змушена була сама ж і купувати (невролог сказала, що Лікарняна каса їх не забезпечує – я ще тоді цим була дуже незадоволена!). А з’ясувалось, що той препарат відсутній у протоколах лікування! Це мені потім пояснила лікар-експерт ЛК.

А ще я з’ясувала, що, якщо, припустимо, я захворіла й мені треба лікуватись удома, Лікарняною касою передбачено амбулаторне лікування – в поліклініці лікарі повинні виписати по Лікарняній касі відповідні медикаменти. Проте скільком із нас доводиться чути від них відмову! Тобто не хочуть у поліклініках лікарі заморочуватись, а ми не наполягаємо або просто не знаємо. Скажу так, що іншим разом у черзі в поліклініці такий скандал витримуєш: я доводжу, що Лікарняна каса – це добре, а люди мені, що, мовляв, по ЛК лікування їхньої хвороби не передбачено, медикаменти, які вони хочуть, ЛК не дає. А потрібно подзвонити в Лікарняну касу й уточнити – насправді через незнання вони помиляються в половині своїх стверджень. У цьому я вже не раз їх переконувала.

Також мені дивно з отих «крикунів», котрі «з піною на губах» звинувачують Лікарняну касу, що вона, мовляв, забезпечує найдешевшими препаратами. Коли мені вже зробили операцію, дочка підійшла до Василя Андрійовича й запитала: «Якби оцих ліків не давали по Лікарняній касі – скажіть, що можна було б купити, коли ми самі, припустимо, купували б? Може, щось більш дієве?» Він відповів: «Ці ж медикаменти! Чогось іншого не запропонував би!»

А коли я свого часу в 2009 році їхала на операцію до Києва, лікар із ОКЛ імені О.Ф.Гербачевського сказала: «Я Вам ось даю направлення – йдіть із ним спочатку в Лікарняну касу, де Вам оформлять клопотання». За ним і медикаменти, й перев’язувальний матеріал мені надали в столичній клініці за рахунок Лікарняної каси.

Свого часу робила по гінекології операцію – іншим жінкам давали відразу от такенний список, що треба купити – до трьох тисяч гривень. Я ж не заплатила жодної копійки – не купувала ні скальпеля, ні ниток, ні перев’язувального матеріалу, ні тим паче медикаментів.

То я завжди відстоюю Лікарняну касу перед тими, хто зі мною сперечається, що це зайві витрати: «Я ті гроші складаю в баночку». Ти собі скільки там складай, але ж буває, що під час одного лише обстеження «вибираєш» суму більшу, ніж протягом року платиш внесками. Просто є люди, які бояться, щоб, не дай, Боже, за їхні гроші хтось інший не лікувався. Та якщо твої внески допоможуть людям, то на здоров’я! Але раптом прийде біда до мене – мені ж внески інших членів ЛК допоможуть. Це як знахідка: я поклала в сумку картку Лікарняної каси й іду спокійно на аналізи, УЗД, рентгени, інші обстеження – он дослідження на гормони пройти скільки коштує! А мамографію робила – хоч довелось певний час чекати своєї черги, але я її зробила безкоштовно. Пред’явила картку Лікарняної каси й – навіть однієї гривні не заплатила.

Тож і кажу, що навіть коли б мене виганяли з Лікарняної каси – я з неї не піду! Бо завжди спокійна, що отримаю необхідне для лікування. Я прощатись із Лікарняною касою не буду, які б там реформи в нашій країні не проводились. Бо реформи є чи немає, а Лікарняна каса була й буде!

З повагою – Єпішко Людмила Михайлівна,

м.Житомир.

Олександр Лінчевський: «Найбагатші люди виходять на демонстрації проти МОЗ»

З НАШОЇ ПОШТИ

http://likkasa.com.ua/?p=4774

Доброго дня, шановні відвідувачі сайту!

Колись прочитала, що медицина – це покликання. Адже нести відповідальність за людське здоров’я, брати на себе ризик рятувати життя, віддавати себе цілком роботі дано не кожному. Саме на адресу таких лікарів ОКЛ імені О.Ф.Гербачевського, де лікуюсь уже не перший рік, хочу сказати гарні слова щирої вдячності та визнання.

Отож своєму лікуючому лікарю Латош Світлані Олександрівні я не лише говорю: «Дякую!» – вклоняюсь доземно їй. І впевнена, що висловлюю думку й наміри дуже багатьох людей, котрим вона надавала медичну допомогу. Можливо, хтось мої слова сприйме, як пафосні й голосні, але те, що вона дарує життя, покращує його якість – ще надто мало сказано, повірте.

Також дякую від усієї душі Людмилі Сергіївна Крикливець – завідуючій ревматологічним відділенням. Крім того, що вона висококваліфікований фахівець своєї справи, ще й – просто хороша людина. Її доброта, співчуття до наших – пацієнтів відділення – страждань дуже цінується, повірте – надто ж у нинішній досить жорстокий і, я сказала б, якийсь такий жорсткий світ.

А ще хочу сказати гарні слова про благодійну організацію «Лікарняна каса Житомирської області», в якій перебуваю з 2004 року. Коли свого часу мені запропонували вступити до неї – певний час вагалась. За всі ж роки перебування зрозуміла – бо не раз хвороба в цьому переконувала – що зробила-таки правильний крок: Лікарняна каса мені дуже допомагає. Знаєте, я людина досить, скажемо так, скептична – не очікую від життя якихось «подарунків долі». Тому ті обстеження, лікування, які забезпечує ЛК – а доводиться серйозно обстежуватись, зокрема, в обласному медичному консультативно-діагностичному центрі, лікуватись в ОКЛ імені О.Ф.Гербачевського, буває, й не раз протягом року – це дуже суттєва допомога. Тому які не доводилось би іноді чути нарікання на Лікарняну касу, щиро заперечую їх своїм досвідом, як мовиться, стосунків із нею. Відтак і співпрацю з ЛК не збираюсь припиняти. Більше того – маму теж оформила, сплачую за неї щомісячні добровільні пожертвування.

Тож бажаю своїм лікарям та працівникам Лікарняної каси завжди отримувати від своєї праці радість і впевненість у завтрашньому дні. Сили вам і терпіння, натхнення й задоволення від улюбленої справи! Доземний уклін кожному з вас за світлі й щирі почуття, якими сповнені ваші душі, за сумлінну працю на благо людей. Нехай ваші серця сповнюються натхненням та окриленням для нових успіхів у сфері, якій ви присвятили свої знання й таланти!

З повагою – Хмілевська Тетяна Аркадіївна, м.Житомир.

З НАШОЇ ПОШТИ

http://likkasa.com.ua/?p=4774

Будьте здорові, шановні читачі!

Я, Клименко Марія Василівна з села Мала Зубівщина Коростенського району Житомирської області, хочу подякувати людям, котрі не просто надали мені медичну допомогу, а – врятували життя, дійсно – повернули, як мовиться, з того світу.

Розповім, як було. Потрапила нещодавно до рук лікарів із діагнозом «Флегмона дна порожнини рота». Це так зуб вирвала – було в п’ятницю, а в суботу почала розпухати шия й за вихідні до понеділка я мало не вмерла. Подзвонила в «швидку» о пів на дванадцяту ночі – за 20 хвилин вона була у мене й привезла до відділення інтенсивної терапії ОКЛ імені О.Ф.Гербачевського. Лікар сказав: «Негайно оперувати!» Вчотирьох оперували! Тож відразу хочу сказати гарні слова на адресу всіх, хто мене рятував. В.П.Кравчук, В.А.Могорит, О.І.Мазур, анестезіолог А.Б.Ільченко, лікуючий лікар О.С.Бабійчук, операційна медсестра Н.Мойсеєва, палатні медсестри Оксана Жарчинська та Інна Радкевич, усі медсестрички відділення та молодші медсестри – прізвищ не знаю, а так по імені Іра, Іванка, Лєна, Таня, Надя – щиро вам від усієї душі дякую! Щоб не ви, то я була б померла. Надя мене взагалі порятувала – коли після операції привезли в палату, наркоз іще виходив і в роті були трубки, я в тій нетямі намагалась витягнути їх. Якби витягла – була б захлинулась. Вона ж схопила мене за руки й тримала, поруч сиділа, аж поки я прийшла до тями. Весь медперсонал дві доби не відходив від мене ні на хвилину – ну, з того світу повернулась я, це факт. Дуже гарне ставлення до людей тут. І бігають, як мовиться, біля мене, і лікують! Чотири рази на день лікарі обхід роблять – оглядають, щось призначають.

А ще – щоб не благодійна організація «Лікарняна каса Житомирської області», то не знаю, як було лікуватись! Я з собою не мала й копійки грошей – де їх узяти, за що медикаменти купувати? Ліки дорогі дуже, а пенсія маленька. Допомогла мені Лікарняна каса – дуже допомогла! За 11 років, протягом яких перебуваю в ній, у мене загалом десь близько 2 тисяч 900 гривень щомісячними добровільними пожертвуваннями заплачено, а на лікування оце тут 5 тисяч пішло. Грошей таких у мене немає й не наскладала б я їх. Щоб не Лікарняна каса, то… Велика допомога від неї є, дуже велика. Тому дякую всім працівникам ЛК, лікарю-експерту в ОКЛ Інзі Анатоліївні Сидоренковій, зокрема, за допомогу – їм та їх сім’ям міцного здоров’я, добра та благополуччя.

Й усім, хто мене рятував – низький уклін і велика подяка за сумлінну працю, турботу. Нехай Господь дарує вам спокій та добробут, тепло і щастя в домівках!

З повагою – Марія Василівна Клименко.

Новий перелік платних медичних послуг, затвержений КМУ

https://medprosvita.com.ua/noviy-perelik-platnih-medichnih-poslug-zatverzheniy-kmi/

ПЕРЕЛІК
платних послуг, які можуть надаватися в державних та комунальних закладах охорони здоров’я, вищих медичних навчальних закладах та науково-дослідних установах {Назва Переліку в редакції Постанови КМ № 989 від 11.07.2002}

1. Послуги, що надаються згідно з функціональними повноваженнями державними і комунальними закладами охорони здоров’я
2. Косметологічна допомога, крім тієї, що подається за медичними показаннями.
3. Анонімне обстеження та лікування хворих, заражених хворобами, що передаються статевим шляхом, а також хворих на алкоголізм і наркоманію (крім обстежень на ВІЛ та СНІД).
4. Лікування безпліддя, включаючи хірургічні методи, штучне запліднення та імплантацію ембріона.
5. Оздоровчий масаж, гімнастика, бальнеологічні процедури з метою профілактики захворювань та зміцнення здоров’я дорослого населення.
6. Консультування і лікування осіб з вокальними порушеннями або з метою їх профілактики, подання фоніатричної допомоги.
7. Лікування логоневрозів у дорослих.
8. Операції штучного переривання вагітності в амбулаторних умовах (методом вакуум-аспірації у разі затримки менструації терміном не більш як на 20 днів) та у стаціонарі (до 12 тижнів вагітності), крім абортів за медичними і соціальними показаннями.
9. Медичні огляди:

• для отримання виїзної візи (крім службових відряджень державних службовців та при виїзді на лікування за наявності відповідних медичних документів);
• попередні профілактичні медичні огляди при прийнятті на роботу та для отримання посвідчення водія транспортних засобів (крім випадків, коли медичні огляди проводяться за направленнями органів державної служби зайнятості), медичні огляди для отримання дозволу на право отримання та носіння зброї громадянами, а також відповідні періодичні профілактичні медичні огляди.{Абзац третій пункту 8 в редакції Постанови КМ № 862 від 02.09.2005}

1. Протезування в тому числі зубне, слухове та очне.
2. Корекція зору за допомогою окулярів та контактних лінз.
3. Стоматологічна допомога, що подається населенню госпрозрахунковими відділеннями, кабінетами закладів охорони здоров’я.
4. Медичне обслуговування закладів відпочинку всіх типів, спортивних змагань, масових культурних та громадських заходів тощо.
5. Лабораторні, діагностичні та консультативні послуги за зверненням громадян, що надаються без направлення лікаря, зокрема із застосуваннямтелемедицини (Змiнено за постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 648 ).
6. Медична допомога хворим удома, зокрема із застосуваннямтелемедицини (діагностичне обстеження, процедури, маніпуляції, консультування, догляд (Змiнено за постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 648)
7. Перебування у стаціонарі батьків у зв’язку з доглядом за дітьми віком понад 6 років, якщо це не зумовлено станом хворої дитини.
8. Перебування батьків разом з дітьми в дитячих санаторіях та надання їм послуг лікувального, профілактичного та реабілітаційного характеру.
9. Надання санаторно-курортних послуг (реалізація путівок).
10. Проведення профілактичних щеплень особам, які від’їжджають за кордон за викликом, для оздоровлення в зарубіжних лікувальних або санаторних закладах, у туристичні подорожі тощо за власним бажанням або на вимогу сторони, що запрошує.
11. Проведення профілактичних щеплень усім особам, які бажають їх зробити поза схемами календаря профілактичних щеплень в Україні.
12. Діагностика, профілактика та лікування в госпрозрахункових кабінетах народної і нетрадиційної медицини.
13. Медичне обслуговування, зокрема із застосуваннямтелемедицини, за договорами із суб’єктами господарювання, страховими організаціями (в тому числі з Фондом соціального страхування України) (Змiнено за постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 648).
14. Медичне обслуговування, зокрема числі із застосуваннямтелемедицини, іноземних громадян, які тимчасово перебувають на території України, в тому числі за договорами страхування (Змiнено за постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 648)
15. Обстеження, консультування та лікування хворих із сексуальними розладами, за винятком тих, які є симптомами тяжких психічних розладів.
16. Проведення судово-психіатричної експертизи за межами територіального розподілу.
17. Проведення судово-медичної та судово-психіатричної експертизи у цивільних справах.
18. Надання висновку фахівця з питань судово-медичної та судово-психіатричної експертизи на запити юридичних і фізичних осіб.
19. Проведення судово-медичних досліджень за замовленням іноземних громадян.
20. Реалізація компонентів та препаратів, виготовлених з донорської крові.
21. Видача бланків особистої медичної книжки.
22. Стажування лікарів (провізорів) — інтернів у базових закладах та установах охорони здоров’я, якщо ці лікарі (провізори) — інтерни:

• закінчили недержавні вищі медичні (фармацевтичні) заклади освіти;
• закінчили державні вищі медичні (фармацевтичні) заклади освіти на умовах контракту;
• прийняті на роботу в недержавні заклади охорони здоров’я (недержавні фармацевтичні заклади, підприємства);
• повторно проходять інтернатуру;
• бажають отримати другу спеціальність в інтернатурі.

1. Підготовка і навчання з відповідною видачею сертифіката працівників немедичних спеціальностей (громадян за їх бажанням) практичним навичкам подання невідкладної медичної допомоги.
2. Видача копії медичної довідки, витягу з історії хвороби.
3. Проведення у порядку, визначеному МОЗ або уповноваженим ним органом, у лікувально-профілактичних закладах клінічних випробувань лікарських засобів, у тому числі медичних імунобіологічних препаратів, медичної техніки, виробів медичного призначення та медичних технологій.{Розділ I доповнено пунктом 33 згідно з Постановою КМ № 644 від 28.07.2010; із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 33 від 25.01.2012}

1. Реалізація радіофармпрепаратів.{Розділ I доповнено пунктом 34 згідно з Постановою КМ № 20 від 22.01.2014}{Розділ I в редакції Постанови КМ № 989 від 11.07.2002}

1. Проведеннямікробіологічних,паразитологічних, молекулярно-генетичних, хімічних,токсикологічних та фізичних досліджень, що не належать до медичної допомоги населенню, таоформлення їх результатів.
2. Послуги з провадження господарської та/або виробничої діяльності
3. Послуги пралень за договорами.
4. Транспортні послуги (перевезення вантажів), здійснення вантажних робіт.
5. Надання в користування автомобільних стоянок, паркування автомобілів та інших транспортних засобів.
6. Перебування громадян за їх бажанням у медичних закладах з поліпшеним сервісним обслуговуванням.
7. Виготовлення, вирощування та реалізація продукції підсобними господарствами, лікувально-виробничими та виробничими майстернями, молочними кухнями, закладами громадського харчування.
8. Послуги з підготовки тіла покійного до поховання або кремації (послуги перукаря, косметолога, бальзамування).
9. Утримання тіл померлих у холодильній камері патолого-анатомічного бюро після дослідження понад норми перебування, а також тих, що знаходяться на зберіганні.{Розділ II в редакції Постанови КМ № 989 від 11.07.2002}

III. Послуги, що надаються згідно з функціональними повноваженнями вищими медичними навчальними закладами та науково-дослідними установами {Назва розділу III в редакції Постанов КМ № 449 від 12.05.97, № 989 від 11.07.2002}

1. Отримання вищої медичної освіти у випадках, коли абітурієнт уже одержав вищу освіту з іншої спеціальності.(Вiдмiнено за постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 648)
2. Навчання іноземних і вітчизняних студентів на умовах контракту з фізичними та юридичними особами у межах ліцензованого обсягу підготовки.(Вiдмiнено за постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 648)
3. Поглиблене навчання окремих предметів понад обсяг навчального плану, вивчення різних напрямів нетрадиційної медицини.
4. Відпрацювання студентами державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти практичних, лабораторних та семінарських занять з клінічних та медико-біологічних дисциплін, що були ними пропущені без поважних причин.{Пункт 4 в редакції Постанови КМ № 449 від 12.05.97}

1. Консультації докторантів та аспірантів з навчальних закладів, що не підпорядковані МОЗ.(Вiдмiнено за постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 648)
2. Переводи з одного до іншого медичного вузу та поновлення на навчання студентів, які були раніше відчислені, понад план державного замовлення, у тому числі на перший курс.(Вiдмiнено за постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 648)
3. Ліквідація студентами академічної різниці у разі їх переводів та поновлень у державних вищих медичних (фармацевтичних) закладах освіти, яка виникає внаслідок розбіжностей навчальних планів.{Пункт 7 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 449 від 12.05.97}

1. Повторне вивчення відрахованими студентами окремих дисциплін і курсів з наступним складенням іспитів та заліків.{Пункт 8 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 449 від 12.05.97; в редакції Постанов КМ № 369 від 14.04.2009 — втратила чинність на підставі Постанови КМ № 603 від 05.06.2009, № 447 від 07.05.2009 — втратила чинність на підставі Постанови КМ № 603 від 05.06.2009}

1. Прийом кандидатських іспитів у осіб, які не працюють у державному вищому медичному (фармацевтичному) закладі освіти. Навчання в аспірантурі фахівців, які працювали поза системою МОЗ.(Вiдмiнено за постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 648)

1. Навчання іноземних громадян у клінічній ординатурі. аспірантурі, докторантурі, їх стажування.
2. Проведення циклів підвищення кваліфікації лікарів і провізорів та стажування з освоєння окремих методів діагностики і лікування понад державне замовлення на госпрозрахункових засадах.
3. Навчання лікарів-інтернів (провізорів), які закінчили недержавні вищі медичні (фармацевтичні) заклади освіти, або навчались на умовах контракту з юридичними та фізичними особами.{Пункт 12 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 449 від 12.05.97}

1. Надання послуг по легалізації документів про медичну (фармацевтичну) освіту.{Пункт 13 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 449 від 12.05.97 та постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 648}

1. Повторне навчання в інтернатурі на очному циклі лікаря (провізора) — інтерна.{Пункт 14 в редакції Постанови КМ № 449 від 12.05.97)

1. Отримання другої спеціальності в інтернатурі або магістратурі.{Пункт 15 в редакції Постанови КМ № 449 від 12.05.97}

1. Проведення наукових досліджень сторонніми юридичними та фізичними особами на базі державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти або державних закладів післядипломної освіти.(Вiдмiнено за постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 648)

1. Інші платні послуги, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 р. № 38 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами».{Розділ III доповнено пунктом 17 згідно з Постановою КМ № 449 від 12.05.97}

1. Виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських та консультативно-методичних робіт на договірних умовах.{Розділ III доповнено пунктом 18 згідно з Постановою КМ № 989 від 11.07.2002}

1. Проведення наукової та науково-технічної експертизи. (Вiдмiнено за постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 648)
   

1. Надання університетськими клініками: послуг з проведення науково-дослідної роботи, розроблення та впровадження нових медичних технологій;в оренду приміщень та обладнання (Вiдмiнено за постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 648).

1. Інші платні послуги, передбачені постановами Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 р. № 796 “Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності”(Офіційний вісник України, 2010 р., № 67, ст. 2410)та від 28 липня 2003 р. № 1180 “Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися бюджетними науковими установами” (Офіційний вісник України, 2003 р., № 31, ст. 1629).”. (Змiнено за постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 648 ).

Захист прав медичних працівників: готуймося до самооборони?

http://www.vz.kiev.ua/zahyst-prav-medychnyh-pratsivnykiv-gotujmosya-do-samooborony/

Права медичних працівників можна вмістити в окремий перелік, обов’язки — у всеосяжну клятву Гіппократа: «згоріти самому», освітлюючи дорогу життя пацієнтів, а водночас і темні закутки державної недбалості відносно галузі. Принаймні так виглядає «святий обов’язок» за нинішніх реалій, дотримання якого на тлі численних порушень прав лікарів не рятує «від суми і тюрми». Чи не доведеться їм суміщати роботу в операційній і в суді?

ВЗ Медичні працівники постійно нарікають на свою незахищеність. Це означає, що механізми такого захисту не прописані у вітчизняному законодавстві, що вони не становлять цілісної системи чи що не працюють через ігнорування владою дотримання чинних норм?

Радмила ГРЕВЦОВА, Голова Комітету з медичного і фармацевтичного права Асоціації адвокатів України, керуючий партнер Консалтингової компанії «Юркрафт Медицина», директор Навчально-наукового центру медичного права Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, кандидат юридичних наук, доцент

— Законодавство України (зокрема ст. 77 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я») передбачає низку професійних прав і пільг медичних працівників, але, на превеликий жаль, на практиці виникає чимало проблем з їх реалізацією. Серед основ­них причин — недостатнє фінансування і відсутність ефективних законодавчих механізмів. Проте навіть за такої ситуації не все безнадійно. Головне — знати свої права і не сидіти склавши руки у випадках, коли їх порушують і коли їх можна захистити.

До речі, моя особиста зацікавленість тим, що зараз називають «медичне право», виникла на початку 2000-х, коли до мене, тоді ще зов­сім молодого адвоката, звернувся один лікар, якого безпідставно намагалися звинуватити в недбалості.

На тлі відповідальності, яка покладається на кожного медика, і високих вимог до медичних працівників надзвичайно важливою є їх соціально-економічна та юридична захищеність.

ВЗ Які права та гарантії лікарів порушують сьогодні найбільше?

— На жаль, доводиться констатувати системні порушення трудових і соціальних прав медичних працівників. Насамперед йдеться про порушення права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя роботою, яку людина вільно обирає або на яку вільно погоджується. Яскравим прикладом є «зрівнялівка» в оплаті праці медиків, розмір якої не дає можливості забезпечити достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, не відповідає складності виконуваної роботи й не корелює з професійними якостями медичних працівників. Донедавна красномовним прикладом порушень була і необхідність обов’язкового відпрацювання випускниками медичних вишів, які навчалися за державним замовленням, але законодавець і Уряд вжили заходів щодо виправлення ситуації. Утім, деякі проб­лемні питання в цьому напрямку досі залишаються.

Серйозним порушенням є відсутність гарантій фізичної безпеки медичних працівників. І таких прикладів можна навести багато. Щодо професійних прав, то найчастіше порушується право на вільний вибір апробованих форм, методів і засобів діяльності, впровадження у встановленому порядку сучасних досягнень медичної та фармацевтичної науки і практики. Це відбувається в різний спосіб: починаючи від відсутності в закладах охорони здоров’я необхідного обладнання і лікарських засобів до виз­начення в медико-технологічних документах тих діагностичних і лікувальних заходів чи препаратів, ефективність яких не доведена, які можуть виявитися неоптимальними в певній клінічній ситуації для вилікування пацієнта тощо. Іноді заходи, спрямовані на поліпшення ситуації, одночасно приховують у собі і можливості, і ризики (це стосується, скажімо, Наказу МОЗ України від 29.12.2016 р. №1422 «Про внесення змін до наказу Міністерства охорони здоров’я України від 28 вересня 2012 року №751», який дозволяє впровадження іноземних клінічних настанов без проходження процедури їх адаптації).

Частим порушенням є поширення недостовірної інформації, яка принижує честь і гідність медичних працівників, що стало особливо дошкульним в епоху інтернету і соціальних мереж. Трапляються випадки, коли лікарям таки вдається захистити свої права через звернення до суду. Наприклад, коли за рішенням судів на користь лікаря з пацієнтів або їх законних представників стягнуто відшкодування моральної шкоди, завданої поширенням неправдивої інформації, яка принижує честь і гідність медика.

ВЗ А як боротися, коли захищатися нічим?

— Відповідь на це запитання не буде оригінальною — необхідно змінювати вітчизняне законодавство з передбаченням ефективних механізмів реалізації захисту прав і пацієнтів, і медичних працівників. Потребує вдосконалення й практика його застосування. Над цим потрібно працювати не тільки суддям чи адвокатам. Медики також мають вчитися відстоювати свої права — звісно, звертаючись, коли необхідно, по правову допомогу. Узагалі, уміле використання юридичних засобів не тільки дає змогу захистити права, коли їх порушено, а й часто допомагає запобігти цьому.

Наприклад, такими засобами є підвищення рівня ведення обов’язкової медичної документації, кадрового діловодства, навчання медичних працівників закладу охорони здоров’я з етичних і правових питань, відслідковування змін до чинного законодавства, що стосується медичної діяльності, тощо.

ВЗ Як виглядає система захисту лікарів у розвинених країнах світу?

— Зазвичай там відповідальність медичного працівника ще більша, однак вона поєднується з високим рівнем його захищеності. У розвинених країнах основну увагу зосереджують не на дотриманні трудових і соціальних прав (із цим ситуація, звісно, набагато краща, ніж в Україні), а на захищеності у випадку медичної помилки чи кримінального правопорушення, пов’язаного з професійною діяльністю медика.

Насамперед зазначу, що в багатьох країнах обов’язковим є страхування професійної відповідальності медичного працівника. Сподіваюся, що з часом ми також прийдемо до цього, але попередньо мають бути створені необхідні передумови.

За кордоном, особливо в розвинених державах, велику роль відіграє лікарське самоврядування. Там, де членство у самоврядних лікарських асоціаціаціях є обов’язковим, вони наділені правом вирішувати питання з допуску до професії, дисциплінарними повноваженнями щодо медика, аж до позбавлення його права на медичну практику (звісно, за наявності для цього вагомих підстав). Водночас такі асоціації дбають про юридичну підтримку лікаря (у випадках, коли пред’явлено цивільний позов чи відкрито кримінальне провадження, це надзвичайно важливо). До речі, «медичні» справи в усьому світі визнано однією з найскладніших категорій справ. Хоча ситуація із засобами доказування, зокрема із судово-медичною експертизою, у багатьох зарубіжних країнах є набагато кращою, ніж у нас. Особливо складно доводити причинно-наслідковий зв’язок між протиправним діянням і наслідками (шкодою), а також вину медичного працівника.

У деяких країнах відшкодування збитків у певному розмірі відбувається незалежно від наявності чи відсутності вини медика, існують так звані охороноздоровчі суди (наприклад, у Швеції та Новій Зеландії), рішення яких може бути оскаржене у «звичайному» суді.

У США певні «медичні» справи розглядає суд присяжних. Часто в країнах, громадяни яких мають звичку звертатися до суду, тільки-но вирішать, що їх права порушено, лікарі проводять у судах… роки своєї професійної діяльності. Вважаю, що українським лікарям це не загрожує, але увага до діяльності медиків, вочевидь, буде ще більш прискіпливою.

ВЗ Принаймні вони вважають, що докорінні зміни, які очікуються в галузі, піділлють олії в цей вогонь.

— Будь-які зміни — це завжди нові виклики, особливо на початковому етапі. А те, наскільки вони вирішать проблеми чи додадуть нових у плані захищеності прав медичних працівників, залежить від їх «дизайну» і змісту.

Наразі, судячи з наявної інформації і проектів законів та інших нормативно-правових актів, виникає низка запитань. Наприклад, чи зможе лікар первинної ланки — фізична особа-підприємець отримувати достойний прибуток після сплати податків, орендної плати, прид­бання медичних виробів і медичної техніки для надання первинної медичної допомоги й оплати праці молодшого спеціаліста з медичною освітою (медсестри)? І таких запитань багато. Їх необхідно акумулювати і через лікарські асоціації, профспілки та інші організації, а також доводити до відома Міністерства охорони здоров’я. За тими позиціями, які створюють «точки напруженості», слід формувати консолідовану позицію медичної спільноти.

ВЗ Тобто створювати загони «самооборони» і не сподіватися, що хтось візьме під надійне крило?

— З одного боку, має зрости роль професійних лікарських асоціацій і профспілок. Ці громадські об’єднання повинні встановити ще тісніший контакт з юридичною спільнотою і співпрацювати в напрямку захисту медиків, що, до речі, уже відбувається. Останнім прикладом є воркшоп «Захист прав медичних працівників: практичні рекомендації і стратегічні пропозиції», який нещодавно відбувся за спільної організації Комітету з медичного і фармацевтичного права Асоціації адвокатів України, Українського медичного клубу, Асоціації стоматологів України, професійного Союзу захисту прав медичних працівників та Консалтингової компанії «Юркрафт Медицина». З іншого — самі медичні працівники також мають подбати про набуття необхідного мінімуму юридичних знань. Бодай про такий обсяг, який дає уявлення про законодавство, що регулює діяльність медиків і допомагає відчувати «вузькі місця» (такі часто спостерігаються при інформуванні пацієнта, виборі методів медичного втручання, наданні згоди чи відмови від необхідного пацієнтові медичного втручання тощо). А ще необхідний мінімум правових знань дасть змогу лікарю вчасно визначитися із потребою звернутися до фахівця в галузі права за юридичною допомогою. До речі, я викладаю медичне право та інші дисципліни медико-правового спрямування в юридичних вишах з 2004 року, і останнім часом помітила цікавий тренд: нині дедалі більше медиків здобуває другу вищу освіту — юридичну. Як юристи вони зазвичай не практикують, однак використовують набуті знання і навички для власного убезпечення.

ВЗ Можливо, потрібні зміни в навчальних програмах підготовки лікарів, аби вони опановували такі знання?

— Наскільки мені відомо, зараз студенти-медики вивчають «Основи права» і так зване «Медичне правознавство» (кажу «так зване», бо з юридичної точки зору цей термін є не зовсім коректним). Це добре, хоча молоді люди не завжди повною мірою усвідомлюють важливість цих предметів для подальшої діяльності, мовляв, це ж не клінічна дисципліна. Проте, як на мене, існуючі програми потрібно переглянути в бік збільшення практичного компонента. Їх розробники і викладачі повинні відійти від надмірної зосередженості на теоретичних речах на кшталт «предмет і метод» і давати більше знань практичного спрямування. Це, до речі, у рази збільшить зацікавленість студентів, а відтак, і користь від вивчення таких дисциплін. Для цього бажано, аби викладач сам мав не тільки науково-педагогічний бекґраунд, а й був юристом-практиком з досвідом надання правової допомоги суб’єктам медичного права, розумів специфіку медичної діяльності і знав відповідну правову проблематику. Звісно, це не завжди можливо, але плеяда таких викладачів поступово формується. Не менш важливою є і післядипломна медична освіта, у якій медико-правова складова набуває ще більшого значення. У нашому мінливому світі, де постійно з’являються нові технології, застосування яких намагається врегулювати право, увага до юридичних і етичних питань невпинно зростатиме.

Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

Точки зору

Лариса МАТЮХА, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Загальна практика-сімейна медицина», Голова Асоціації сімейної медицини, доктор медичних наук, професор

Дієвим механізмом професійного і соціального захисту медичних працівників є лікарське самоврядування. Це добре розуміють у світі, і в більшості країн забезпечують діяльність самоврядних організацій на найвищому рівні. Наприклад, у США, Канаді, Швейцарії, Норвегії, Іспанії, Туреччині, Болгарії, Румунії, Словаччині, Словенії, Хорватії, Чорногорії вона регламентується спеціальними законами, а в Польщі — Конституцією країни. У Фінляндії лікарська самоврядна асоціація виконує функцію медичної профспілки, тобто опікується питаннями захисту прав лікарів на гідні оплату праці, умови роботи тощо. Але цим не обмежується — через співпрацю з різними міністерствами (охорони здоров’я, освіти, фінансів, соціальної політики) асоціація бере безпосередню участь у формуванні державної політики в галузі охорони здоров’я. В Україні лікарські асоціації такого впливу не мають, як і нормативно-правового документа, котрий визначав би їх місце та статус. Нині в нашій країні багато говорять про зростання ролі громадських організацій, однак останні (на відміну від самоврядної професійної організації) не можуть мати певних адміністративних повноважень, закріплених на законодавчому рівні. Також їм не під силу забезпечити персональну юридичну і фінансову відповідальність кожного лікаря перед своєю організацією, як і власну відповідальність за результати діяльності своїх членів перед пацієнтами та державою. Професійна самоврядна організація спроможна виконати ці завдання. Якби згадані питання були унормовані в Україні, мабуть, нам вдалося б уникнути багатьох непорозумінь з реформуванням галузі. На жаль, усі спроби змінити систему або порушували права медичних працівників, або просто ігнорували їх інтереси. Захистити їх практично нікому, зате критиків, які в запалі лобіювання своїх ініціатив сіють недовіру і навіть ненависть до лікарів, хоч відбавляй. Мовляв, лікарі не бажають реформувати систему, вони переймаються лише «внутрішніми» проблемами. Але ж навіть Закон України від 22.03.2012 р. №4572-V «Про громадські об’єднання» (яким визначається діяльність фахових медичних асоціацій) обмежує їх вплив на вирішення глобальних для галузі питань, орієнтуючи саме на «внутрішні» проб­леми і аж ніяк не на організацію та розвиток галузі. Лікарські асоціації і нині готові стати експертами влади в цих питаннях, тільки ніхто до них не дослухається! Медична спільнота України лише спостерігає за калейдоскопом зміни міністрів та ініційованих ними «напрямків реформування», і не має жодного впливу на державну політику охорони здоров’я. Навіть намагання асоціацій втрутитися у вирішення кадрових питань наштовхуються на жорсткий спротив управлінців усіх рівнів, які звикли «карати й милувати» лікарів на власний розсуд. Та й реальної участі асоціацій в акредитації, ліцензуванні не спостерігається — усе залежить від того, дозволять їх представникам ввійти до складу атестаційних комісій на місцях чи ні. Лише з власної iнiцiативи громадські організації намагаються долучатися до вирішення експертних питань, розробки клiнiчних настанов i протоколів, які раптом виявилися непотрібними настільки, що їх збираються вилучити з Основ законодавства України про охорону здоров’я. У якій ще країні користуються неадаптованими протоколами інших держав? І чи погоджували такий крок з тими, хто має виконувати подібну вказівку?

Чому нам так потрібне лікарське самоврядування? Бо воно забезпечує юридичний і соціальний захист лікарів, охороняє їх від ризиків професійної діяльності. В нинішніх умовах це дуже важливо, адже запровадження обов’язкового медичного страхування та механізмів управління якістю медичної допомоги в Україні найближчим часом очікувати не варто (це питання швидше «заговорять», ніж вирішать). Зрозуміло, що лікарське самоврядування може стати як партнером, так і жорстким опонентом реформ у галузі (можливо, тому й зволікається процес його запровадження в Україні). До того ж воно буде зацікавлене в поширенні об’єктивної інформації щодо діяльності медичних працівників і функціонування сфери. Для просування позитивних змін це дуже важливо, а от приховувати щось стане незручно. Голос професійних організацій має лунати і у вирішенні кадрових призначень керівників галузі будь-якого рівня. Переконана, що в такий спосіб можна зменшити рівень бюрократії та корупції в системі охорони здоров’я. Нині у ВР України зареєстровано два законопроекти «Про лікарське самоврядування», однак спрогнозувати їх подальшу долю практично неможливо. До того ж у них закладено абсолютно протилежні принципи устрою й управління: унітарний (коли кожен лікар окремо входить до самоврядної організації, а її керівні органи формуються за пропор­ційним принципом) і федеративний (медична асоціація складається з трьох палат: лікарів-спеціалістів, лікарів-стоматологів та лікарів первинної ланки, а формування керівних орга­нів відбувається за квотним принципом). Наша асоціація наполягає на другому варіанті, оскільки унітарність означає відсутність противаг і можливість корупції.

Ще одна проблема — різнорідність лікарської спільноти в Україні, її незрілість, а відтак і неготовність зібратися в один бойовий кулак задля відстоювання спільних інтересів. А часто виникають і конфлікти інтересів. Пригадайте, як багато вузьких спеціалістів свого часу не сприйняли підвищення ролі первинної ланки. Якщо кожен «стоятиме за своє», навряд чи доживемо хоч до якогось (не кажу вже до світлого) майбутнього галузі. А нам нав’язують саме такий варіант — виживати поодинці. Останній приклад. Нині лікарів первинки дедалі активніше «виштовхують» у приватну практику. Виглядає привабливо (особливо якщо вірити обіцянкам), а коли почати цим займатися — ілюзії швидко зникають. В Асоціації порахували: щоб створити належні умови для діяльності ФОП на засадах загальної практики-сімейної медицини, лікарю потрібно понад 100 тис. грн. Тому в регіонах — тиша. Хтось вичікує, куди подмуть завтрашні вітри змін, хтось напнув вітрила й шукає щастя за чужими морями. Тільки за умови, що медична спільнота усвідомить свою відповідальність перед пацієнтами і зрозуміє необхідність об’єднання в процесі захисту власних прав, ми досягнемо позитивних зрушень.

Андрій ОЛІЙНИК, завідувач відділу правової допомоги Львівської обласної організації Профспілки працівників охорони здоров’я України, старший викладач кафедри організації і управління охороною здоров’я ЛНМУ ім. Данила Галицького

Правовий захист лікарів у сфері професійної медичної діяльності сьогодні є надзвичайно актуальним, і з часом затребуваність у ньому лише зростатиме, особливо в умовах реформування галузі. До того ж ця проблема не така проста, як здається на перший погляд, оскільки обумовлена комплексом різних чинників, як об’єктивних, так і суб’єктивних.

Насамперед професія лікаря пов’язана із медичним втручанням, особливістю реакцій людського організму, різними проявами перебігу хвороб, проблемою правильної та своєчасної діагностики, лікарськими засобами і медичним обладнанням тощо. Об’єктивно: лікар не все і не завжди може передбачити і зробити. Несприятливий результат надання медичної допомоги сам по собі містить великий ризик виникнення конфлікту з пацієнтом, що породжує відповідні скарги та позови з боку останнього.

Уся складність полягає в тому, що визначити співвідношення лікарських помилок, порушень і нещасних випадків надзвичайно складно, оскільки відсутні єдині та чіткі критерії кожної із цих категорій. Під час з’ясування наявності вини медичного працівника в цьому випадку, як правило, залучають судово-медичних експертів, котрі встановлюють, наскільки порядок і характер проведеного лікування відповідали прийнятим нормам.

Завжди є і будуть як обґрунтовані, так і безпідставні претензії до лікарів, тому вони повин­ні мати можливість захистити себе. До того ж через високу ціну помилки лікарів громадськість і ЗМІ завжди виявлятимуть прискіпливу увагу до якості надання медичної допомоги та відповідальності медичного персоналу. Здебільшого вони згадують про недоліки лікарської практики, порушення прав пацієнтів, і дуже рідко — про права та соціально-економічний захист самих медиків, умови праці, у яких вони нині мають дотримуватися «клятви Гіппократа». Такий негативізм певною мірою також сприяє появі передчасних і упереджених звинувачень на адресу лікарів (на основі сформованих стереотипів). А звернення пацієнтів на гарячі лінії сьогодні стало майже буденною справою.

З іншого боку, і конфліктні ситуації також бувають різними. Адже дуже часто скарги виникають, як-то кажуть, на рівному місці, здебільшого через етичні аспекти діяльності медиків. Наприклад, працівник приділив недостатньо уваги хворому, не пояснив йому суті призначень або ж навіть «скоса» на нього поглянув. Тому правильна поведінка у спілкуванні з пацієнтами — найперший спосіб уникнення конфліктів чи принаймні зведення їх до мінімуму.

До всього, з юридичної точки зору пацієнт і лікар за своїм правовим статусом перебувають в нерівних умовах. По суті, це однобічний рух, у якому медик зазвичай має лише обов’язки відносно хворого, а останній — лише права. Тим більше, що Конституція України гарантує громадянам право на безоплатну медичну допомогу, а забезпечити його реалізацію медичні працівники не можуть.

Крім того, Цивільним кодексом України встановлена презумпція вини заподіювача шкоди. Тобто саме заклад охорони здоров’я і лікар повинні доводити, що в заподіянні шкоди пацієнту немає їх вини, що стандарти у сфері охорони здоров’я не було порушено або ж шкода настала внаслідок нещасного випадку чи поведінки самого пацієнта (недотримання ним режиму, рекомендацій тощо).

Залежно від виду і ступеня протиправності поведінки за порушення професійних обов’язків медичні працівники можуть нести як кримінальну, так і дисциплінарну, матеріальну відповідальність, а сам медичний заклад — цивільно-правову (майнову).

Дуже часто у випадку заподіяння шкоди хворому керівник установи одразу оголошує догану «винному» лікарю за неналежне виконання функціональних обов’язків. За певних умов це може свідчити про те, що заклад охорони здоров’я визнав факт порушення стандартів як підставу для подальшої цивільно-правової (майнової) відповідальності. Тому формальне притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності (бо так сказали «згори» чи натисла громадськість) без наявності для цього достатніх підстав може мати негативні наслідки для самого закладу.

Дещо інша ситуація у випадку притягнення працівника до кримінальної відповідальності. На органи слідства покладається обов’язок довести вину медичного працівника, порушення медичних стандартів та причинно-наслідковий зв’язок між діями лікаря і настанням негативних наслідків. Очевидно, що ключову роль у таких доказах відіграють висновки експертів (КЕК, судово-медичної експертизи), адже ні пацієнт, ні адвокат, ні слідчий, ні прокурор не розбираються в тонкощах медицини.

Значною мірою проблема правового захисту залежить від того, наскільки чітко (на нормативному рівні) встановлені стандарти надання медичної допомоги, зокрема виз­начена конкретна лінія поведінки при всіх можливих станах хворого й обставинах. Нап­риклад, ліцензійні умови з медичної практики передбачають обов’язковість дотримання уніфікованих клінічних протоколів, але в Україні такі для більшості захворювань відсутні.

З цього приводу варто звернути увагу на останні зміни до Наказу МОЗ України від 28.09.2012 р. №751, що передбачають заміну локального протоколу на «новий клінічний протокол» як клінічну настанову, котра обирається Міністерством шляхом затвердження тексту клінічного протоколу або посилання на відповідне джерело його розміщення чи публікації (у тому числі англійською мовою). З одного боку, добре, що надається більша свобода у виборі стандартів: ось вам кілька посилань на міжнародні джерела, обирайте й користуйтеся. Однак усі розуміють, що такі вільності можуть породити й більше проблем — обернутися непорозуміннями у стосунках з пацієнтами і контролюючими органами, а отже, зростанням кількості позовів до суду на лікарів. Тому їх побоювання з цього приводу можна зрозуміти.

Також важливу роль відіграє матеріально-технічне забезпечення закладів охорони здоров’я, від якого безпосередньо залежить своєчасність і правильність встановлення діагнозу, а відтак і ефективність лікування. Лікар не може вплинути на ці аспекти, особливо в нинішніх умовах (через брак державного фінансування). Водночас відсутність діагностичної та іншої медичної апаратури безпосередньо впливає на якість його роботи. У цій ситуації і лікар, і пацієнт є заручниками.

З виною лікаря як обов’язковою підставою для відповідальності тісно пов’язана проблема лікарської (медичної) помилки, а відтак ї її правова оцінка. Єдиного трактування лікарської помилки немає ні серед медичних працівників, ні серед юристів. Враховуючи відсутність чіткого визначення такого терміну в законодавстві, посилання на медичну помилку як на обставину, що виключає відповідальність, є передчасним. На практиці слід чітко зосередитися на аналізі та встановленні конкретної форми вини лікаря як щодо діяння, так і його наслідків, а також на причинно-наслідковому зв’язку між діями лікаря і шкідливим наслідком.

З іншого боку, позбавити лікаря права на помилку й притягати його до відповідальності щоразу, коли він не зміг встановити правильний діагноз, означає зупинити розвиток медичної науки та практики. Адже дуже часто саме професійна ініціатива в складних і нетипових ситуаціях дає змогу досягти належного ефекту лікування.

Тому вирішити цю проблему допоможе страхування цивільної відповідальності у сфері професійної медичної діяльності. Але для цього повинні бути готовими як самі страхові компанії, так і заклади охорони здоров’я (з точку зору наявності коштів на ці видатки).

Важливе питання — хто саме має захищати лікаря? Логічно, аби цим займалися юридичні служби медичних закладів. Але вони у нас є доволі слабкою ланкою, котра формується за залишковим принципом (принаймні в державних і комунальних лікарнях). «Спокусити» висококваліфікованого юриста мізерною зарплатою практично неможливо, тому в кращому разі там працюють сумісники. Тож лікарі зазвичай звертаються по допомогу до адвокатів або до галузевої профспілки, яка не лише проводить відповідну роботу в напрямку захисту трудових прав медичних працівників, а й виступає адвокатом у їх відносинах із пацієнтами.

У міру зростання правосвідомості населення нашої країни відчутно збільшується кількість звернень пацієнтів до судів і правоохоронних органів з приводу заподіяння шкоди неналежним лікуванням. За таких умов медичні працівники мають бути обізнаними з відповідальністю у сфері виконання своїх професійних обов’язків. По-перше, підвищення правової грамотності медичного персоналу дисциплінуватиме його, а по-друге, це посилить захист від безпідставних звинувачень не лише з боку пацієнтів і правоохоронних органів, а й з боку роботодавця. Власне, з цього і починається правовий захист медика.

МОЗ зобов’язало лікарні звітувати про всі благодійні надходження

https://mind.kiev.ua/news/20174825-moz-zobov-yazalo-likarni-zvituvati-pro-vsi-blagodijni-nadhodzhennya

Наказ вступає в силу з початку 2018 року.

Міністерство охорони здоров’я опублікувало указ, яким зобов’язує заклади охорони здоров’я звітувати про всі благодійні внески від юридичних та фізичних осіб. Наказ вступає в силу з 1 січня 2018 року.

Оприлюднювати звіти лікарні будуть на власних сайтах, інтернет-сторінці МОЗ, а також розміщувати у загальнодоступних місцях на території закладу.

Згідно з інформацією МОЗ, кожен заклад охорони здоров’я має благодійний фонд, в який платять внески сім із десяти пацієнтів. Через це медичні заклади збирають сотні мільйонів гривень. Проте, звітність про отримані кошти часто була непрозорою.