Warning: Use of undefined constant style - assumed 'style' (this will throw an Error in a future version of PHP) in /home/virtwww/w_likkasa-com_401567c9/http/wp-content/themes/likkasa/functions.php on line 247

February, 2014

«Під щасливою зіркою» – один із розділів книги присвячений історії виникнення лікарняних кас та процесам відновлення діяльності цих добровільних об’єднань у сучасній Україні

TBP_6868 (2) копияНещодавно у Житомирському видавництві «Полісся» світ побачила книга, що має назву «Під щасливою зіркою». Вона розповідає про життєвий і професійних шлях відомого лікаря, одного із організаторів сучасної української медицини, завідувача кафедри менеджменту Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, доктора медичних наук, професора, медичного директора універсальної клініки «Оберіг», голову правління Всеукраїнської громадської організації «Асоціація працівників Лікарняних кас України» Валентина Парія.

Сторінки книги зігріті любов’ю до людей, до рідного краю, до лікарської професії. Разом з тим – це надзвичайно цікава і відверта авторська розповідь про талановиту особистість, яка прийшла у цей світ, щоб змінити його на краще, зробити його світлим і щасливим.

Один із розділів книги присвячений історії виникнення лікарняних кас та  процесам відновлення діяльності цих добровільних об’єднань у сучасній Україні.

Пропонуємо вам, дорогі друзі, уривок з цієї книги.

…Мене завжди захоплювала історія соціальної медицини. Під час роботи над кандидатською дисертацією, я звернув увагу на діяльність надзвичайно цікавих громадських об’єднань, які дістали назву «Лікарняні каси». Ці організації у випадку захворювання забезпечували пацієнта ліками, допомагали у проведенні лабораторних досліджень, а у разі оперативного втручання – витратними матеріалами. Лікарняні каси можна розглядати як варіант добровільного медичного соціального страхування.

Додам до своєї розповіді декілька установлених історичних фактів.

Вітчизняне медичне страхування зародилося в південній частині України в кінці 80-х – на початку 90-х років дев’ятнадцятого століття. У цей час прогресивно думаючі промисловці Одеси почали страхувати своїх робітників від нещасних випадків на виробництві у приватних страхових товариствах.

Згодом страхування поширилося і на всі промислові центри Херсонської губернії. З часом виявилося, що така комерційна форма добровільного страхування у приватних компаніях загалом невигідна. Тому серед підприємців виникла ідея активної підтримки фабричної інспекції, до компетенції якої входили соціальні питання на виробництві, запровадження власного добровільного взаємного страхування на некомерційній основі.

Першим підприємством в Україні, де в 1870 році була створена лікарняна каса, став адміралтейський завод «Россуд» у місті Миколаєві. Саме тут підприємці уклали першу в Україні угоду для надання медичної допомоги з Миколаївським військово-морським шпиталем. Згідно з угодою про медичне забезпечення робітникам заводу надавалася медична допомога у разі нещасних випадків, а відшкодування витрат здійснювалося через лікарняну касу за рахунок підприємства.

У кінці дев’ятнадцятого та на початку двадцятого століття запровадження медичного страхування стало невід’ємною частиною вимог політичного робітничого руху в Україні, а після революційних подій 1905 року уряд почав розробку закону про соціальне страхування й одночасно дозволив робітникам організовувати лікарняні або ощадні каси забезпечення.

Нормативна база та статут про діяльність лікарняних кас були затверджені прийнятим у 1912 році законом «Про соціальне страхування на випадок хвороби». Джерелами фінансування цих структур стали внески робітників (членів лікарняних кас) та виплати промисловців. У 1913 році адміністрація лікарняних кас навіть отримала право організовувати лікарні, амбулаторії, санаторії, аптеки тощо.

Взаємовідносини кас з лікарями будувалися на договірній основі або шляхом зарахування спеціалістів на постійну роботу. У ці роки спостерігалася тенденція до збільшення кількості таких об’єднань. Лікарняні каси були менш залежні від підприємців, мали у розпорядженні значно більші статутні та резервні кошти, організовували надання амбулаторної та стаціонарної допомоги, екстреної медичної допомоги.

У перші роки існування радянської держави система страхової медицини була збережена. Більше того, вийшли Декрети Ради народних комісарів, направлені на зміцнення матеріального та юридичного становища лікарняних кас, якими керувалися і в Україні.

За роки громадянської війни і розрухи, коли державна, земська і міська медицина майже повністю занепали, страхова медицина досить ефективно продовжувала функціонувати. Але згодом у процесі одержавлення страхових організацій, на жаль, лікарняні каси в Україні були повністю ліквідовані.

На Житомирщині, наприклад, остання лікарняна каса протрималася до 1927 року, а в 1933 році ця система медико-соціального страхування взагалі втратила самостійність унаслідок передання питань страхування до компетенції профспілок.

Аналізуючи роботу лікарняних кас в Україні кінця дев’ятнадцятого початку двадцятого століття, я прийшов до висновку, що їхня діяльність багато в чому була ефективніша, ніж запроваджене  вперше у Німеччині соціальне медичне страхування. То чому б не спробувати знову відродити в нас лікарняні каси?

Звичайно, з урахуванням нових соціально-політичних і економічних умов, рівня розвитку медицини, суспільної свідомості тощо. Тим паче, що подібні, але дуже несмілі спроби вже були. На пам’ять приходить спроба відновити лікарняну касу в місті Вознесенську Миколаївської області.

Мені вдалося вивчити досвід колег із Вознесенська, а також Миколаєва і Одеси, встановити всі його плюси і мінуси.

Згодом я познайомив із своїми ідеями, фінансовими викладками та очікуваним кінцевим результатом начальника Житомирського обласного управління охорони здоров’я Зіновія Парамонова.

Він уважно мене вислухав і спитав:

– Помилок у розрахунках немає?

– Немає…

– Ну що ж… Тільки дурень боїться помилитись. Впрягайся в цю роботу.

Так я отримав благословення на створення першої в області лікарняної каси. Тепер я мав «офіційний» дозвіл на спробу збудувати «медичний соціалізм» на одній окремо взятій території.

В обласному діагностичному центрі відшукались необхідні приміщення, і двадцять сьомого липня 2000 року в Житомирі  розпочала свою роботу благодійна неприбуткова організація «Лікарняна каса Житомирської області». Як і все нове, організація діяльності каси починалася важко, але згодом проблеми почали поступово вирішуватись.

Із нашим досвідом швидко познайомились в інших областях України.

Минуло небагато часу, і у нас з’явилися не лише прихильники, а й послідовники.

За нами пішли і лікарі, і пацієнти.

Вигода від лікарняних кас стала очевидною.

Про лікарняні каси заговорили.

Дискусія, безумовно, посприяла збільшенню кількості членів цього громадського неприбуткового об’єднання.

Сьогодні лікарняні каси розглядаються як український варіант страхової медицини. І варіант досить ефективний і перспективний.

Ще у 2005 році, під час моєї роботи в Міністерстві охорони здоров’я, нам вдалося провести в Житомирі Всеукраїнську медичну конференцію з проблем організації діяльності лікарняних кас. На конференції було чітко вказано, що в період обмежених можливостей державного фінансування якісної та доступної медичної допомоги лікарняні каси стають одним із напрямів реформування вітчизняної системи охорони здоров’я, а також додатковим джерелом фінансування цієї сфери за рахунок солідарно накопичених цільових внесків юридичних і фізичних осіб.

Сьогодні в Україні з лікарняними касами пов’язують свою долю майже мільйон осіб, а самі каси як  громадські об’єднання готові самостійно на засадах громадсько-солідарної участі забезпечувати доступною і якісною медичною допомогою кожного свого члена.

У своїй діяльності лікарняні каси застосовують  можливості контролю за використанням коштів та якістю медичного обслуговування, а також сучасні страхові технології. Все це значно знижує фінансові затрати населення під час звернення за медичною допомогою.

Двадцять  шостого липня 2007 року, за один день до сьомої річниці відновлення діяльності лікарняних кас в Україні, ці громадські організації об’єдналися в Асоціацію працівників лікарняних кас України. На цих історичних установчих зборах мене було обрано головою Асоціації.

Скажу без зайвої скромності, що саме діяльність лікарняних кас дозволила нам створити і реалізувати в Україні Формулярну систему.

Поясню спочатку, що таке Формуляр.

Його основні положення такі: гарантоване забезпечення хворих якісним лікуванням; визначення й розроблення досконалих методів раціональної фармакотерапії розповсюджених захворювань; визначення найбільш клінічно та економічно ефективних і безпечних препаратів; забезпечення контролю за призначенням препаратів і вжиття заходів щодо запобігання та виправлення помилок фармакотерапії; широке використання доказово обґрунтованої медико-фармацевтичної інформації серед усіх учасників процесу охорони здоров’я; введення системної професійної освіти.

Головною метою введення формулярної системи вважається впровадження витратно-ефективної лікарської терапії, яка забезпечує раціональне використання коштів на закупівлю лікарських препаратів.

У багатьох країнах світу формуляри є офіційно визнаними документами, що базуються на переліках життєво важливих лікарських препаратів.

Наш перший лікарський формуляр вийшов у 2000 році в Житомирській області за підтримки американського проекту «Раціональний фармацевтичний менеджмент». За сприянням лікарняної каси відбулося його втілення в практичну площину, і він став інформативним документом кожного лікаря Житомирщини.

На посаді голови Асоціації працівників лікарняних кас України мені доводиться займатись і проблемами реформи охорони здоров’я, і налагодженням контактів з міжнародними медичними організаціями, і підготовкою нових медико-соціальних проектів. Так, наприклад, з ініціативи Асоціації працівників лікарняних кас, із Федеральним об’єднанням лікарняних кас Німеччини в рамках спільних дій міністрів охорони здоров’я Німеччини і України був підписаний меморандум про співпрацю в галузі охорони здоров’я.

Цей меморандум включає в себе двосторонній обмін інформацією у сфері організації і реформування охорони здоров’я обох країн.

В майбутньому мова буде йти про обмін досвідом у галузі профілактики здоров’я, оптимізації медичного забезпечення, поліпшення якості медичних послуг не лише з Німеччиною, але й з США та іншими передовими державами світу.

Тепер, коли у мене є невеличкий особистий внесок у справу реформування вітчизняної медицини, коли з’явився досвід міжнародного співробітництва з багатьма провідними медичними закладами Європи, я все частіше згадую, як у молоді роки мріялось привести нашу охорону здоров’я до рівня світових стандартів.

Тоді такої можливості у нас не було.

А зараз є.

Прийшла пора діяти.

І ми не маємо права втратити сприятливий момент, щоб підняти нашу медицину на якісно новий рівень.

Можливо, ці слова здадуться комусь нескромними, але я вважаю, що зараз на годиннику – мій час.

ВАЛЕНТИН ПАРІЙ

Read More

Почему самые популярные лекарства – самые бесполезные

Каждое утро Анны Александровны начинается с лекарств. Ничего особенного, обычный набор для ее возраста: церебролизин, винпоцетин, танакан и ноотропил – «для головы», вобэнзим – «для очищения и иммунки», корвалол – когда болит сердце, тробовазим для вен, витамин D и кальций – «для костей». На случай простуды или другой инфекции в ее аптечке имеется внушительный арсенал иммуномодуляторов, противовирусных и гомеопатических средств.
Анна Александровна не занимается самолечением, и все препараты ей прописали врачи. Но ни один из них не продается в западных странах (по крайней мере в качестве лекарств), ни один не выдержал проверку объективными методами доказательной медицины. Большинство из них не подвергалось такой проверке.
Анна Александровна – настоящий, не надуманный персонаж, но на ее месте может быть ваша мама или любой другой родственник, или вы сами. Самые популярные лекарства, составляющие львиную долю оборота российского фармрынка, – одновременно самые бесполезные.

Как это не работает в России
«Эффективность около 90 процентов препаратов, которые продаются в мире, не доказана по современным стандартам, из них процентов семьдесят не обладают хоть сколько-то значимой эффективностью», – говорит Павел Воробьев, заместитель председателя Формулярного комитета. Эта организация при Минздраве долгие годы оценивала медицинские технологии и лекарства, однако вскоре после того как Татьяна Голикова возглавила министерство, от услуг комитета отказались.
На сайте Формулярного комитета уже много лет висит негативный перечень лекарств, которые продаются в аптеках и при этом абсолютно бесполезны. В этом реестре 57 непатентованных названий. По словам профессора Воробьева, на самом деле, неработающих лекарств на прилавках аптек на порядок больше. Фармацевтическая бюрократия устроена так, что новые высокотехнологичные лекарства появляются с большой задержкой или не появляются вовсе, а бессмысленное наследие прошлого и позапрошлого века вроде корвалола или настойки боярышника сохраняется и растет в продажах.
В мировой практике есть три золотых стандарта качества, которые применяются на трех этапах жизни каждого лекарства: в доклинических лабораторных разработках (GLP), в клинических исследованиях (GCP) и в производстве (GMP). В России стандарты GCP приняты с 2005 года, но носят лишь рекомендательный характер, то есть производители могут добровольно следовать им.
«Когда речь идет о больших международных исследованиях на территории России, их проводят по стандартам GCP, просто потому что это необходимо для регистрации лекарств в других странах, – говорит Светлана Завидова, исполнительный директор Ассоциации организаций по клиническим исследованиям, которая девять лет назад занималась утверждением стандарта GCP в России. – Но если это чисто российские разработки для отечественного рынка, никакого резона испытывать препарат по мировым стандартам качества нет, и никто этого не делает».
В качественном исследовании препарат сравнивается с плацебо (пустышкой), а еще лучше – с самым эффективным средством от той же болезни, ведь по-хорошему новое лекарство должно быть лучше других лекарств, а не лучше сахарной таблетки. Качественное исследование должно быть рандомизированным, то есть проводиться с использованием случайной выборки пациентов в группу испытуемых и плацебо, и двойным слепым, когда ни пациент, ни даже врач не знают, кому в группе достается лекарство, а кому – плацебо. Качественное исследование – это всегда тысячи и десятки тысяч пациентов, а значит, миллионные инвестиции. Чем меньше величина эффекта, тем больше больных нужно, чтобы эффект обнаружить.
Нет никакого смысла вкладывать большие деньги и соблюдать строгие условия в России, потому что в российском законе «Об обращении лекарственных средств» не прописан объем и качество исследований – он может быть любым.
Количество пациентов для клинических испытаний определяет сам разработчик, его протоколы при регистрации проверяет Институт доклинических и клинических исследований при Минздраве. Однако требования к протоколам могут быть любыми. К примеру, в испытаниях популярного препарата тромбовазим участвовало всего 62 человека. Большинство российских препаратов испытывались на группах пациентов до 50 человек, и не обязательно сравнивать даже с плацебо, не говоря уже о сравнении с существующими аналогами.
Эффекты у лекарства тоже могут быть разными. К примеру, если лекарство устраняет конкретный симптом – это называется «суррогатной точкой» эффективности, а если продлевает жизнь или улучшает ее качество, уменьшает количество рецидивов – это «конечные точки», и именно по ним сегодня принято судить о качестве лечения.
Британский врач и общественный деятель Бен Голдакр в своей книге «Плохая фарма» приводит такой случай. В 1980 году группа врачей испытывала лоркаинид, лекарство от аритмии, на сотне пациентов, перенесших инфаркт, половина из которых получала плацебо, другая – настоящие таблетки. Аритмию этот препарат действительно устранял, то есть в суррогатной точке прекрасно работал. Однако в вскоре после исследования в группе пациентов, получивших лоркаинид, погибло девять человек, а в группе, которая получала сахарные пустышки, – умер только один. Это был провал, и группа прекратила исследование потенциального лекарства. Если бы аналогичный препарат испытывали сегодня в России, никакие правила не помешали бы зарегистрировать его как рабочее средство от аритмии.

Видимость лечения
Последняя редакция федерального закона «Об обращении лекарственных средств» была принята сравнительно недавно – в апреле 2010 года, однако в ней не появилось никаких требований к качеству клинических и доклинических исследований. Зато появилось много туманных формулировок, усложняющих регистрацию и независимое исследование лекарств. «Закон не позволяет испытывать лекарство кому-либо, кроме разработчика, – говорит проф. Василий Власов, участник Кокрановского сотрудничества – международной организации, которая проводит независимую оценку эффективности лекарств. – Я лично обращался к министрам – и прошлой, и действующей, чтобы изменить это положение, но не был даже удостоен ответа. Заявлять исследования может только спонсор. Независимая экспертиза по этому закону не такая уж независимая, и подчинена минздравовским чиновникам. И результаты исследований не требуют публикации в научных журналах, а предоставляются напрямую чиновникам. Такого нет нигде в мире».
Также в законе не прописан механизм, который позволял бы лишать регистрации неэффективные лекарства. Статья 32 об отмене госрегистрации лекарства – одна из самых кратких – подразумевает, что запрещены могут быть только опасные для здоровья препараты. Бесполезность не является достаточным основанием. Видимо, поэтому пока не было ни одного прецедента, чтобы свидетельство о госрегистрации было аннулировано из-за бесполезности лекарства.
В целом, закон написан так, как будто предполагается, что лекарство может испытывать только производитель или его подрядчик. «Главное нововведение этого закона состояло в том, что регистрация лекарств переходила от Росздравнадзора к Минздраву, – говорит проф. Власов. – Министры очень не охотно делятся властью, особенно в такой прибыльной сфере как фармацевтический рынок».
В 2010 году, когда был принят действующий закон, в прессе подробно излагались хитросплетения семейных и профессиональных отношений министра Голиковой и руководства компании «Фармстандарт», производителя препаратов арбидол и амиксин. Slon уже писал о том, что эффективность этих препаратов не подтверждена, впрочем, как не подтверждена эффективность почти всех противовирусных лекарств, которые любят прописывать российские врачи при гриппе и простуде.
Кажется, нет ничего страшного в бесполезных лекарствах. Можно его выпить на всякий случай, «вдруг поможет, в любом случае хуже не будет». Это, конечно, заблуждение. Во-первых, у всех бесполезных лекарств не доказана не только эффективность, но и безопасность. Мы не знаем толком, чем чреват прием этих таблеток. Во-вторых, любое бесполезное лекарство заведомо опасно уже потому, что оно создает видимость лечения, и многие довольствуются популярными неработающими средствами, подвергая себя смертельному риску. Так, два самых популярных сердечных лекарства – валокордин и корвалол – на самом деле не обладают никаким положительным лечебным эффектом. Они содержат наркотическое вещество фенобарбитал и изовалериановую кислоту, слегка расширяют сосуды, успокаивают и усыпляют. Вместо того, чтобы ехать в больницу и получить настоящее лечение, человек принимает капли, чувствует облегчение и засыпает. При этом инфаркт, если он начался, развивается во сне.
«В результате в среднем в России пациент попадает в больницу через 20 часов после начала инфаркта, тогда как интенсивная терапия имеет смысл только в первые часы, – говорит профессор Воробьев. – То же самое с симптоматическим лечением простуды и гриппа. Пациент принимает абсолютно бесполезные «противовирусные» препараты и жаропонижающие, которые снимают симптомы. Пациент не обращает внимания на болезнь до тех пор, пока у него не разовьется тяжелое воспаление легких. Аналогичная проблема с почечными коликами: если просто принять обезболивающее, есть риск, что симптомы исчезнут и незаметно разовьется тяжелое гнойное осложнение»
В начале прошлого года министр Вероника Скворцова объявила, что «неэффективные лекарства должны покинуть рынок». Тогда об этом было много разговоров и сообщений в прессе. Прошел год, и на мой вопрос, что было сделано в этом направлении, из Минздрава пришел многословный туманный ответ, суть которого сводится к тому, что поправки к закону проходят бессрочные межведомственные согласования.
Аналогично обстоит дело с GMP, международным стандартом производства. Разговоры о его внедрении в России ведутся лет пятнадцать, однако законодательная база появилась только осенью 2013 года, когда Минюст подписал соответствующий приказ Минпромторга. «Но перестраивать производство слишком сложно и затратно, поэтому теперь игроки лоббируют специальное постановление правительства о льготном периоде на несколько лет, – говорит Дмитрий Янин, председатель правления Конфедерации обществ прав потребителей. – Мы пытаемся не дать им провести это постановление. Все разрешительные документы они предусмотрительно переоформили до вступления новых правил, а ревизия, запланированная Минпромторгом, займет не меньше двух-трех лет».

Как это не работает в мире
Может показаться, что неэффективные лекарства водятся только в нашей стране, а на Западе фармпроизводители руководствуются одной лишь любовью к истине. Отнюдь. Несмотря на серьезные требования и стандарты, бесполезные препараты извилистым путем попадают и в американские, и в европейские аптеки.
Возвращаясь к истории с лоркаинидом из книги Бена Голдакра, провальное исследование не было никогда опубликовано. Другие группы ученых в последующие годы испытывали подобные лекарства против аритмии, которые обладали тем же побочным эффектом, то есть повышали риск смерти, однако не так очевидно. Более 100 тысяч американцев погибли из-за применения опасных антиаритмических препаратов, пишет Голдакр. В 1993 году авторы того первого исследования принесли публичные извинения. Возможно, если бы это исследование было опубликовано, оно могло бы предотвратить хотя бы частично выход на рынок смертельно опасных антиаритмических препаратов.
На сегодняшний день ни в одной стране мира нет законов, которые обязывали бы публиковать результаты всех исследований эффективности лекарства. Научные журналы охотнее публикуют исследование, если авторам удалось обнаружить эффект, чем если не удалось.
В апреле 2012 года в журнале Nature вышла статья исследователей, которые попытались повторить 53 научных испытания потенциальных лекарств для терапии рака. Повторить удалось лишь шесть из 53 работ. Авторы публикации предполагают, что это происходит благодаря тому, что научные журналы с энтузиазмом печатают статьи с положительными результатами и не проявляют должной бдительности. В итоге в свет выходит невоспроизводимая ерунда. А если исследование показало, что эффекта нет, то как бы и рассказывать не о чем.
Причем это касается не только разработок будущих лекарств, но, что хуже, независимых исследований того, что уже применяется врачами. Эрик Тернер в 2008 году опубликовал в New England Journal of Medicine статью про историю дюжины антидепрессантов, которые подавались на регистрацию в американское Агентство по контролю лекарств и продуктов в последние пятнадцать лет. Всего в агентство было подано 74 исследования, из них 38 работ с положительным результатом (таблетка работает) и 36 с отрицательным (таблетка не работает). Тернер сделал простую вещь: он взял эти семьдесят четыре исследования из базы FDA и посмотрел, сколько из них были опубликованы в рецензируемых научных журналах. Оказалось, что из работ с положительным результатом были опубликованы все, кроме одного, а отрицательных работ – только три из тридцати шести. Врачи, которые читают научную прессу и прописывают лекарства пациентам, получают чудовищное искажение реальности и считают эффективными лекарства, провальные исследования которых просто не вышли в свет.
Около половины научных работ, которые проводятся в западных странах, не публикуются нигде, при этом у работ с положительным результатом шансов быть опубликованными вдвое больше, чем у работ с отрицательным результатом. Испытания лекарств, которые финансируются производителем, в четыре раза чаще носят положительный характер. Не потому что авторы мухлюют в процессе изучения (с точки зрения дизайна работы как раз безупречны), а потому что отрицательные результаты просто не выходят в свет.
Пока что системно эта проблема не решена, однако о ней все больше пишут, причем не только в научной прессе. В январе в журнале Lancet вышла серия из пяти материалов, посвященных неполной медицинской информации, а газета New York Times опубликовала большой репортаж о войне, которую ведет молодой врач из клиники «Джонс Хопкинс» с фармгигантом GSK за публикацию результатов всех исследований эффективности противогриппозного препарата тамифлю.
Постепенно ситуация меняется к лучшему: в прошлом году GSK впервые создала онлайн-систему, в которой врачи могут запрашивать результаты клинических исследований. На сегодняшний день такие же онлайн-сервисы есть у Roche, Sanofi ViiV и Boehringer Ingelheim. В конце января компания Johnson & Johnson объявила о том, что она опубликует все данные своих клинических исследований в открытом доступе.
Было бы наивно думать, что компании делают это, руководствуясь души прекрасными порывами. Главным образом информация становится доступнее, а разработки – прозрачнее, потому что этого добиваются врачи, такие как Голдакр. Потому что врачи читают рецензируемые журналы, а законы, регулирующие «обращение лекарственных средств», отделяют качественную научную проверку от некачественной, и последняя не рассматривается при регистрации. Потому что чиновники, которые пишут законы и работают в системе здравоохранения, не замечены в очевидном конфликте интересов и прямой связи с производителями. Потому что на успех производителей влияет их репутация в глазах врачей и пациентов. Пока в России все происходит строго наоборот, бесполезные лекарства у нас будут только наращивать обороты.
Тромбовазим и троксевазин:
Согласно инструкции, тромбовазим – это тромболитик в таблетках. Его придумали новосибирские физики и биологи, далекие от медицины. В 2002 году академик РАН Геннадий Кулипанов обратился за инвестициями в новое лекарство к Андрею Бекареву, тогда генеральному директору «Сибакадембанка». Двенадцать лет спустя Андрей Бекарев возглавляет компанию SFM, которая выпускает только два препарата с одним действующим веществом – тромбовазим (для людей) и иммозим (для животных).
И сам Бекарев, и многие новосибирские ученые описывают тромбовазим как уникальный российский препарат, эффективно и безопасно удаляющий тромбы и воспаление, незаменимый для профилактики инфарктов и других болезней сердца и сосудов. Однако нигде в мире нет другого тромболитика в таблетках, как не бывает, например, инсулина в таблетках – пищеварительный сок разрушает все белки, в том числе ферменты-тромболитики. Вероятно, поэтому публикаций о тромбовазиме в научной прессе почти нет. Международная база данных PubMed содержит лишь две статьи о препарате, обе не про клиническую эффективность, а про эксперименты на крысах.
В целом за десять лет о тромбовазиме вышло меньше десятка публикаций и ни одной – в рецензируемом научном журнале. То есть невозможно найти доказательства, что препарат соответствует заявленным свойствам. «Вряд ли такой препарат можно было бы продавать без рецепта, поскольку, если бы он работал, то при неосторожном применении он бы вызывал кровотечения и другие опасные побочные эффекты, которые есть у настоящих тромболитиков, – говорит профессор Власов. – Если верить производителю, у тромбовазима есть выраженный лечебный эффект, но отсутствуют побочные. Это противоречит сути препарата. К тому же, если бы технология действительно работала, она давно стала бы хитом в мировой фарминдустрии, а ее изобретатели – долларовыми миллиардерами». Впрочем, местные журналисты и так называют Бекарева одним из самых богатых и влиятельных жителей Новосибирска.
Интересно, что в клинических испытаниях препарат сравнивали с троксевазином – другим популярным средством лечения болезней вен, которое также не применяется нигде в мире и не обладает доказанной эффективностью. Троксевазин в России популярен в виде таблеток и мазей, тогда как все реально действующие тромболитики – это всегда инъекционные препараты.

Корвалол и валокордин:
Действующие вещества: фенобарбитал, масло мяты, соединения брома с изовалериановой кислотой.
Лекарства на основе фенобарбитала запрещены в США и многих других странах. Активно продаются только в России и некоторых странах СНГ.
Фенобарбитал – наркотическое вещество из ряда барбитуратов, он вызывает привыкание, не обладает никаким доказанным эффектом, кроме успокоительного, снотворного и противосудорожного. Обладает целым рядом побочных эффектов (нарушение координации, замедление рефлексов, головокружение, ухудшение памяти)
Пирацетам, ноотропил:
Относится к препаратам с невыясненным механизмом действия. Согласно инструкции, этот препарат всесторонне улучшает работу мозга у здоровых и больных людей, способствует восстановлению после инсультов и защищает клетки мозга. Однако многократные попытки независимо доказать этот эффект не увенчались успехом. В частности, об этом говорят данные, опубликованные Кокрановским сотрудничеством в журнале Stroke в 2006 году: препарат оказался не эффективен в терапии острого инсульта. Результаты второй фазы испытаний этого препарата остаются закрытыми.
Семакс:
Препарат представляет собой сшивку из семи аминокислот (тех же, из которых состоят обычные белки в пище). Согласно инструкции, даже в очень малых дозах препарат обладает нейрометаболическим действием, оказывают антиоксидантное, антигипоксическое, ангиопротективное и нейротрофическое действие. Настораживает крайне широкий спектр действия в крайне малых дозах, но еще больше – то, что столь эффективный препарат не известен за пределами России и Украины. В медицинской базе PubMed есть 154 упоминания этого препарата, все – в российских научных журналах. Препарат не подвергался оценке FDA или другим независимым оценкам за пределами России и СНГ.
Предуктал (триметазидин):
Согласно инструкции, антигипоксант и антиоксидант, применяется при хронической ишемии сердца и стенокардии.
Согласно данным кокрановского исследования, опубликованного в 2009 году, может эффективно устранять приступы стенокардии, если не работают препараты первой очереди (нитраты, бета-блокаторы), однако нет достаточных данных о влиянии предуктала на качество жизни, риск инфарктов и других побочных действий.
Кавинтон (винпоцетин):
-Согласно инструкции, этот препарат улучшает мозговое кровообращение и обмен веществ. Это производное винкамина – соединения, найденного в 1960е годы в траве барвинка (Vinca minor). Как лекарство продается в России и Японии, в США и Канаде считается пищевой добавкой. Значительного терапевтического эффекта при инсульте независимым экспертам Кокрановского сотрудничества обнаружить не удалось. Так же как не удалось экспертам найти достаточно аргументов в пользу винпоцетина как средства терапии деменции (болезни Альцгеймера). Достоверных и независимых данных об улучшении работы мозга также нет.
Церебролизин:
Ноотропный препарат, согласно инструкции, защищает нервные клетки, улучшает в них обмен веществ. Как и все ноотропные препараты, обладает невыясненным механизмом действия. По данным независимого анализа Кокрановского сотрудничества, церебролизин может обладать общим положительным действием на работу мозга пожилых людей, однако не хватает оснований рекомендовать его в качестве терапии старческой деменции, так как набор исследований его эффективности ограничен и отсроченные эффекты его применения не ясны.
http://slon.ru/authors/41223/
Карен Шаинян

Read More

Що таке Лікарняна каса

Презентація “Як раз і назавжди вирішити проблему витрат на медичне лікування”

Read More

Чернігів. Про роботу міської лікарняної каси

Чернігівська міська благодійна організація “Міська лікарняна каса” працює у м. Чернігові вже 9 років. На 1 січня 2014 року зареєстровано 7,5 тис. членів лікарняної каси, в тому числі 286 дітей. Протягом минулого року членами каси стали 630 чоловік.
У структурі членів лікарняної каси більшу кількість складають працівники закладів охорони здоров`я – 62,6 %, галузі освіти – 6,2 %, структурних підрозділів міської ради – 3,7 %, працівники установ, підприємств – 9,6 %, фізичні особи – 17,9 %.
Протягом 2013 року на рахунок лікарняної каси поступило 1 331 тис. грн. Використано на лікування за минулий рік – 967,2 тис. грн., у 2012 році – 944,7 тис. грн. З метою надання медичної допомоги членам каси і їх дітям підписані договори з міськими лікарнями, з обласними лікувальними закладами – обласною лікарнею, обласною дитячою лікарнею, міськими дитячими поліклініками, Чернігівською ЦРЛ та ін.
Для забезпечення членів лікарняної каси медикаментами поновлені договори з КП «Ліки України» на 1 рік, аптекою №206, аптекою «Сальвія», аптекою №180, крім того зі знижкою на 6% на медикаменти вітчизняного та зарубіжного виробництва.
Протягом 2013 року у стаціонарах лікувальних закладів місцевого й обласного підпорядкуванняпроліковано 3372 членів каси на загальну суму 967,2 тис. грн. (за 2012 р. – 3344 чл.каси на суму – 944,7 тис. грн.). В середньому на 1 члена ЛК при стаціонарному лікуванні у 2013 році витрачено 286,8 грн., у 2012 р. – 282,0 грн. Процент госпіталізаціїсеред членів каси за 2013 рік становить – 49%, у 2012 році – 48%. Середня вартість лікування члена каси за 1 день у 2013 році склала 23,90 грн., а при бюджетному фінансуванні за 1 день лікування у лікарні – 5,07 грн.
З 2008 року лікарняна каса допомагає проводити флюорографічне обстеження школярів на базі поліклінічного відділу міської лікарні № 3. Загалом пройшли обстеження 8 439 школярів. Наприкінці минулого року ЛК знову придбала фотоплівки на суму 2426 грн. для флюорообстеженняшколярів у 2014 році.
Проводяться також інші діагностичні обстеження членів ЛК на базі лікувальних закладів міста, в тому числі: рентгенологічні обстеження – 1 651 чол., мамографічні обстеження – 152 чол., флюорографічні обстеження – 2 181 чол.
Відділ зв`язків з громадськістю міської ради
http://www.newch.tv/profile_news.php?itemid=42751

Read More

Медики закликають івано-франківців скористатися перевагами «Лікарняної каси».

Цього року на один так званий лікарняний ліжкодень передбачене фінансування у шість гривень, що становить 3% від потреби. Страхова медицина у місті не надто розвинена і не у всіх випадках на неї можна розраховувати, а тому медики закликають іванофранківців скористатися перевагами «Лікарняної каси».
Як повідомив заступник головного лікаря Центральної міської клінічної лікарні Володимир Вовчук, громадське об’єднання «Лікарняна каса МЕДІФ» у Івано-Франківську функціонує уже два роки і налічує 1739 членів. Щоб до них долучитися, треба написати заяву, сплатити 35 гривень вступного внеску і щомісяця сплачувати по 30 гривень. Для дітей – лише щомісяця по 20 гривень.
З четвертого місяця учасники «Лікарняної каси» можуть розраховувати на її допомогу при лікуванні. Коштом «Лікарняної каси» фінансуватиметься медзабезпечення та медобстеження її учасників у міських лікарнях. Коли кількість членів «Лікарняної каси» сягне трьох тисяч осіб, це пошириться і на лікування у денних стаціонарах, а коли перевищить п’ять тисяч осіб – і на забезпечення амбулаторного лікування. Не фінансуватиме «Лікарняна каса» видатки на косметологічні процедури, лікування алкоголізму, наркоманії та венеричних захворювань.

Левко КУТИНСЬКИЙ
Інформація про Громадську організацію ,,Лікарняна Каса МЕДІФ’’
Громадська організація ,,Лікарняна Каса МЕДІФ’’ є членською громадською організацією, що об’єднує громадян та трудові колективи підприємств, установ, закладів та організацій різних форм власності і діє на підставі Конституції України, Законів України «Про об’єднання громадян», інших законів України та нормативних актів, які рекламують питання, що стосуються діяльності неприбуткових організацій.
Основною метою діяльності ,,Лікарняної Каси МЕДІФ” є сприяння покращенню медичного обслуговування в умовах обмеженого бюджетного фінансування шляхом використання залучених коштів для забезпечення медикаментозного, діагностичного обслуговування членів Каси в умовах стаціонарів, та денних стаціонарів медичних закладів, що відносяться до міської та обласної комунальної власності.

Прийом в члени ,,Лікарняної Каси МЕДІФ” здійснюється на добровільних засадах на основі письмової заяви вступаючого.
Особи, що бажають вступити до Каси, сплачують вступний (35 грн) та щомісячні (30 грн) членські внески у розмірах, встановлених рішенням загальних зборів ,,Лікарняної Каси МЕДІФ”. При несплаті членом ,,Лікарняної Каси МЕДІФ” членських внесків протягом трьох місяців виконавчою дирекцією порушується питання про виключення його з членів ,,Лікарняної Каси МЕДІФ”.
Повторний вступ до ,,Лікарняної Каси МЕДІФ” осіб, які були включені, допускається у виняткових випадках, про що приймається рішення правління ,в якому також обумовлюється розмір вступного внеску та порядок вступу до ,,Лікарняної Каси”.
Вступний та членські внески при виході з ,,Лікарняної Каси МЕДІФ” поверненню не підлягають.
Члени ,,Лікарняної Каси МЕДІФ” мають право:
Отримувати своєчасну та якісну медичну допомогу та медичне обслуговування за рахунок коштів ,,Лікарняної Каси МЕДІФ” у розмірах, встановлених рішенням загальних зборів ;
Обирати і бути обраним до керівних органів ,,Лікарняної Каси МЕДІФ”;
Отримувати будь-яку інформацію про діяльність ,,Лікарняної Каси МЕДІФ”;
Вносити пропозиції до керівних органів ,,Лікарняної Каси МЕДІФ” з питань, пов’язаних з його статутною діяльністю;
Брати участь в усіх заходах, що проводяться ,,Лікарняною Касою МЕДІФ”;
Виходити із складу ,,Лікарняної Каси МЕДІФ” в будь-який час за письмовою заявою, поданою до дирекції ,,Лікарняної Каси МЕДІФ”.
Члени ,,Лікарняної Каси МЕДІФ” зобов’язані:
Дотримуватися вимог Статуту ,,Лікарняної Каси МЕДІФ”;
Виконувати рішення керівних органів ,,Лікарняної Каси МЕДІФ”;
Брати участь у досягненні мети і завдань ,,Лікарняної Каси МЕДІФ”;
Підтримувати авторитет, честь і гідність членів ,,Лікарняної Каси МЕДІФ”;
Своєчасно сплачувати внески до ,,Лікарняної Каси МЕДІФ”;
Регулярно проходити медичні огляд, дотримуватися рекомендацій лікаря щодо здорового способу життя.
Вищим органом управління ,,Лікарняної Каси МЕДІФ” є конференція, яка скликається Правлінням не рідше одного разу на рік.
Конференцією можуть приймати рішення з будь-яких питань діяльності ,,Лікарняної Каси МЕДІФ”. До виключної компетенції загальних зборів належить:
внесення змін і доповнень до Статуту ,,Лікарняної Каси МЕДІФ”,
призначення виконавчого директора,,Лікарняної Каси МЕДІФ”;
затвердження штатного розпису обслуговуючого персоналу ,,Лікарняної Каси МЕДІФ”;
здійснення дій щодо ефективного використання майна та коштів ,,Лікарняної Каси МЕДІФ”;
проведення торгів (тендерів) з закупівлі медикаментів для лікування членів ,,Лікарняної Каси МЕДІФ”;
розгляд заяв членів щодо направлення їх на лікування в інші медичні заклади України;
виключення з членів ,,Лікарняної Каси МЕДІФ”.

Джерелами формування майна та коштів ,,Лікарняної Каси МЕДІФ” є:
членські внески членів ,,Лікарняної Каси МЕДІФ”;
безповоротна фінансова допомога .

Майно та кошти ,,Лікарняної Каси МЕДІФ” використовуються включно для досягнення мети та завдань, поставлених перед нею, виконання укладених договорів, а також для забезпечення власного функціонування у відповідності до рішень загальних зборів ,,Лікарняної Каси МЕДІФ”. Кошти та інше майно ,,Лікарняної Каси МЕДІФ” не може перерозподілятися між її членами і засновниками, використовуватися для вигоди будь-якого окремого засновника та її посадових осіб.
Розпорядником коштів ,,Лікарняної Каси МЕДІФ” є голова Правління ,,Лікарняної Каси МЕДІФ” і за його дорученням виконавчий директор.
Припинення діяльності ,,Лікарняної Каси МЕДІФ” здійснюється у формі реорганізації чи ліквідації. Майно ,,Лікарняної Каси МЕДІФ” у випадку її ліквідації передається одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду або зараховуються до бюджету.

Read More
Login