Реформа має починатися з бізнес-плану

http://www.vz.kiev.ua/reforma-maye-pochynatysya-z-biznes-planu/ Перш ніж започаткувати реформування медичної галузі, профільне Міністерство мусило б розробити чіткий, економічно обґрунтований проект. На жаль, цього не сталося, через що і лікарі, і пацієнти зіткнулися з багатьма проблемними моментами, а реформа, дуже потрібна наразі, нагадує драбину, сходинки якої ведуть у різні боки.

Віталій ШЕВЧЕНКО, виконавчий директор Благодійної організації «Лікарняна каса Полтавщини»

Медицина в цивілізованих країнах уже кілька десятиліть іде шляхом, який Україна тільки-но торує. На мою думку, реформа вітчизняної системи охорони здоров’я запізнилася років на 15, адже давно змінилися економічна система та законодавча база, що «розв’язало» руки підприємництву, дало пош­товх до збільшення мотивації, а галузь відстала від цих процесів. Лише змінивши систему надання медичної допомоги, ми зможемо належним чином подбати про здоров’я громадян, збільшити тривалість їх життя. Залишилися в минулому безкоштовне лікування, обов’язкові профілактичні огляди на підприємствах, пільгові путівки в санаторії та профілакторії для працюючих, так само, як і країна, що жила за принципом загального планування та розподілу ресурсів із перспективою на п’ятирічку. Проте, якщо в радянські часи статистичні відділи міністерств могли за допомогою калькуляторів хоча б приблизно визначати потреби країни в товарах і послугах, то нині держава відсторонилася від планування потреб населення, мотивуючи це відсутністю коштів. Усе сказане стосується й охорони здоров’я. Започаткувавши реформу медичної галузі, МОЗ передусім мало б відповісти на низку запитань, котрі хвилюють пацієнта: як і де за потреби отримати лікування, яку суму офіційно хворий повинен сплатити лікарні за перебування в ній, яку суму йому слід готувати на закупівлю ліків під конкретний діагноз, у яких, врешті-решт, умовах він лікуватиметься, за що мусить сплатити сам, а що компенсуватиме держава, що входитиме в перелік послуг, котрі він отримає за свої гроші, та багато іншого. Для усвідомлення проблеми порівняймо державу з бізнесменом, який, перш ніж започаткувати власну справу, розробляє економічно обґрунтований проект. Що він враховує при цьому? Передусім — наявний початковий капітал та за потреби взяття кредитів, залучення коштів від партнерів, інвесторів. Він має вивчити передовий досвід, аби усвідомити, наскільки його бізнес буде конкурентним. Справжній бізнесмен складе бізнес-план на 5 років, доведе його переваги партнерам та інвесторам, аби вмовити їх взяти участь у проекті. Далі підготує програмний комплекс і навчить персонал користуватися ним, розрахує кінцеву вартість запланованого продукту або послуги з урахуванням витратних матеріалів, сировини, зношування обладнання тощо. І, звичайно ж, проведе велику роз’яснювальну (а то й рекламну) роботу серед користувачів послуг або покупців, аби ознайомити їх із перевагами саме цього проекту. Чому ж творці медичної реформи не взяли за основу такий підхід? Адже саме за вказаним принципом мала б відбуватися перебудова нашої галузі. Насамперед, слід було б порахувати всі наявні ресурси: кількість і стан лікарень, їх обладнання, супутню техніку і ступінь її зношеності, суму коштів на утримання цих ресурсів та можливість оптимізувати витрати. І головне — створити єдину електронну систему з базами даних за розділами: «Заклади охорони здоров’я» (внести інформацію про ці об’єкти), «Ліки» (залишки коштів на придбання лікарських препаратів і виробів медичного призначення з акцентом на вітчизняного виробника), «Пацієнт» (щоб прогнозувати витрати в майбутньому, слід бачити кількість потенційних хворих, їх вік, недуги, ускладнення, препарати, що їм призначали, тощо), «Діагноз та протоколи лікування» (протоколи мають бути перекладені українською мовою, адже не всі медичні працівники старшого покоління володіють англійською). Крім того, впроваджуючи реформу, починати треба було не з лікарів, а з пацієнтів. Бо в пацієнта на період хвороби загострюється почуття самозахисту, і його не цікавлять ані проблеми лікарні, ані зарплата лікаря. Його хвилюють лише дві речі: власна хвороба та де взяти гроші на її лікування. Відповідь на це питання і мало б дати МОЗ у першу чергу. Уявімо собі ситуацію: пацієнт потрапив у лікарню. В однакових умовах у палаті перебувають люди різного рівня платоспроможності. Але всі вони справно сплачують податок на охорону здоров’я. Держава ж компенсує лише десяту частину коштів на обстеження. І тут виникає нерівність: когось доправили до лікарні ургентно вночі й терміново безкоштовно зробили рентген, а плановий пацієнт госпіталізований уранці й має оплатити таке саме обстеження з власної кишені. Несправедливо… Щоб уникнути такої ситуації, держава зобов’язана розробити так званий гарантований пакет медичних послуг. Пацієнтам із «зеленого» списку (невідкладна допомога) дуже важливо знати, яку частку лікування оплатить держава. Для цього треба порахувати вартість споріднених груп діагнозів, озвучити та вказати, як держава утримуватиме заклади охорони здоров’я й медичний персонал на цьому рівні протягом 2-3 років, і вже потім переходити до оплати конкретної послуги. Нехай гарантований пакет медичних послуг буде і невеликим, але головне, щоб він був справді гарантованим і фінансово підтвердженим для всіх громадян, а не лише для пільгових категорій, адже внески на охорону здоров’я держава стягує з усіх на однакових умовах. За цей час якраз і відбудеться оптимізація медичних закладів, яка сприятиме певній економії і дасть можливість збільшити «зелений» список діагнозів. Вважаю також, що варто ґрунтовно визначити хвороби, лікування яких фінансується згідно з державними програмами (ВІЛ-інфекція/СНІД, злоякісні новоутворення, туберкульоз, цукровий діабет тощо), та відповідно до Єдиної електронної системи точно встановити кількість таких пацієнтів, прорахувати середню вартість кожної нозології, можливу допомогу з огляду на наявні кошти. Дуже важливо, на мій погляд, було б визначитися, котрі вітчизняні та закордонні організації могли б стати партнерами у спільній роботі із забезпечення українців медичними послугами, яку частку на це виділить бюджет, а яку — благодійники і партнери: громадські організації, благодійні фонди, лікарняні каси, страхові компанії тощо. Мені як очільнику благодійної організації «Лікарняна каса Полтавщини» дуже болить питання співоплати. Як надалі працюватиме ця, уже налагоджена в деяких регіонах, система? Адже люди добровільно об’єдналися в лікарняні каси, щоб гарантовано отримати допомогу в разі проблем зі здоров’ям. Для прикладу, найбільша в Україні БО «Лікарняна каса Житомирської області», членами якої є 15% населення краю, надає допомогу закладам охорони здоров’я на суму, у кілька разів більшу від бюджетної. БО «Лікарняна каса Полтавщини» теж забезпечує членів своєї організації ліками значно щедріше, ніж держава. Перелік Фармацевтичного формуляру організації налічує в 6 разів більше лікарських препаратів за діагнозами, за які Лікарняна каса проводить співоплату, ніж Національний перелік основних лікарських засобів за конкретною патологією. БО «Лікарняна каса Полтавщини» працює з 2003 року й охоплює 20 тис. жителів області. За цей час вона надала допомогу закладам охорони здоров’я для лікування власників карток організації понад 230 тис. разів: 62 млн грн на ліки та 7 млн грн — на медичне обладнання. Сьогодні актуально, аби держава залучала такі партнерські організації до спільної роботи із забезпечення надання доступних медичних послуг громадянам. На жаль, депутати вилучили з прийнятого минулого року Закону України «Про державні фінансові гарантії медичних послуг та лікарських засобів» таке важливе питання, як співоплата. Чим вони керувалися при цьому, не відомо. Можливо, певною політичною доцільністю, але точно не інтересами своїх громадян. А без залучення позабюджетних коштів, переконаний, провести повноцінну реформу галузі неможливо. Чому ж держава не використовує досвід вищеназваних організацій, адже він працює на охорону здоров’я її громадян? Хочу порушити ще одне питання. Постать лікаря — дуже важлива в реформуванні медичної галузі. Наразі ми маємо зацікавити медиків і припинити їх масову міграцію на роботу за кордон. Велику роль могли зіграти в цьому територіальні громади, які гідною зарплатою підтримали б сімейних лікарів на селі. А в місті кваліфікований, успішний лікар себе забезпечить — до такого люди самі йдуть. Я також колись працював дільничним терапевтом і сьогодні із заздрістю дивлюся на юних колег — це «золотий час» для них, аби професійно зростати, адже є мотивація знайти свою нішу на професійній ниві! Але вважаю, що слід ввести обов’язкове ліцензування, яке проводила б компетентна комісія. Упевнений: це важлива складова реформи, що посилить відповідальність лікаря за свою справу, знизить імовірність лікарських помилок, а також сприятиме викоріненню корупції в наших лавах. У разі виявлення корупції в діях лікаря треба негайно забирати в нього ліцензію без права її поновлення! Дуже шкода, що ліцензування в нас досі не запроваджене. Є в напрацюваннях МОЗ і певні досягнення, зокрема запровадження системи e-Health, створення бази лікарень, лікарів і пацієнтів, та все ж, як бачимо, у нинішньої реформи ще багато невирішених моментів, які треба виправляти, відшліфовувати, щось додавати, щось — переробляти, аби добрі наміри реформаторів не лише відображалися на папері, а втілювалися б у реальне життя.

Read More


Залиште коментар!




З НАШОЇ ПОШТИ

http://likkasa.com.ua/?p=12053
Газета «Пульс» – №33 від 16.08.2018 року
Доброго дня, шановні читачі!
Найбільше щастя людини – це гарне здоров’я. З часом розуміння цієї істини приходить до кожного. Як і те, наскільки важка і відповідальна робота медичних працівників.
Тому й пишу сьогодні – щоб сказати щирі слова подяки на адресу людей, котрі присвятили себе медицині. Бути в цій професії може [...]

Детальніше
Читати блог »

МЕДИЧНА РЕФОРМА ТА ЛІКАРНЯНА КАСА

То які ж гроші «ходитимуть за пацієнтом»?

http://www.vz.kiev.ua/to-yaki-zh-groshi-hodytymut-za-patsiyentom/ Розмови про зміни у фінансуванні первинки вже всім набили оскому. Однак від цього не стало зрозуміліше, на що саме вистачить ...

Login