«Під щасливою зіркою» – один із розділів книги присвячений історії виникнення лікарняних кас та процесам відновлення діяльності цих добровільних об’єднань у сучасній Україні
Нещодавно у Житомирському видавництві «Полісся» світ побачила книга, що має назву «Під щасливою зіркою». Вона розповідає про життєвий і професійних шлях відомого лікаря, одного із організаторів сучасної української медицини, завідувача кафедри менеджменту Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, доктора медичних наук, професора, медичного директора універсальної клініки «Оберіг», голову правління Всеукраїнської громадської організації «Асоціація працівників Лікарняних кас України» Валентина Парія.
Сторінки книги зігріті любов’ю до людей, до рідного краю, до лікарської професії. Разом з тим – це надзвичайно цікава і відверта авторська розповідь про талановиту особистість, яка прийшла у цей світ, щоб змінити його на краще, зробити його світлим і щасливим.
Один із розділів книги присвячений історії виникнення лікарняних кас та процесам відновлення діяльності цих добровільних об’єднань у сучасній Україні.
Пропонуємо вам, дорогі друзі, уривок з цієї книги.
…Мене завжди захоплювала історія соціальної медицини. Під час роботи над кандидатською дисертацією, я звернув увагу на діяльність надзвичайно цікавих громадських об’єднань, які дістали назву «Лікарняні каси». Ці організації у випадку захворювання забезпечували пацієнта ліками, допомагали у проведенні лабораторних досліджень, а у разі оперативного втручання – витратними матеріалами. Лікарняні каси можна розглядати як варіант добровільного медичного соціального страхування.
Додам до своєї розповіді декілька установлених історичних фактів.
Вітчизняне медичне страхування зародилося в південній частині України в кінці 80-х – на початку 90-х років дев’ятнадцятого століття. У цей час прогресивно думаючі промисловці Одеси почали страхувати своїх робітників від нещасних випадків на виробництві у приватних страхових товариствах.
Згодом страхування поширилося і на всі промислові центри Херсонської губернії. З часом виявилося, що така комерційна форма добровільного страхування у приватних компаніях загалом невигідна. Тому серед підприємців виникла ідея активної підтримки фабричної інспекції, до компетенції якої входили соціальні питання на виробництві, запровадження власного добровільного взаємного страхування на некомерційній основі.
Першим підприємством в Україні, де в 1870 році була створена лікарняна каса, став адміралтейський завод «Россуд» у місті Миколаєві. Саме тут підприємці уклали першу в Україні угоду для надання медичної допомоги з Миколаївським військово-морським шпиталем. Згідно з угодою про медичне забезпечення робітникам заводу надавалася медична допомога у разі нещасних випадків, а відшкодування витрат здійснювалося через лікарняну касу за рахунок підприємства.
У кінці дев’ятнадцятого та на початку двадцятого століття запровадження медичного страхування стало невід’ємною частиною вимог політичного робітничого руху в Україні, а після революційних подій 1905 року уряд почав розробку закону про соціальне страхування й одночасно дозволив робітникам організовувати лікарняні або ощадні каси забезпечення.
Нормативна база та статут про діяльність лікарняних кас були затверджені прийнятим у 1912 році законом «Про соціальне страхування на випадок хвороби». Джерелами фінансування цих структур стали внески робітників (членів лікарняних кас) та виплати промисловців. У 1913 році адміністрація лікарняних кас навіть отримала право організовувати лікарні, амбулаторії, санаторії, аптеки тощо.
Взаємовідносини кас з лікарями будувалися на договірній основі або шляхом зарахування спеціалістів на постійну роботу. У ці роки спостерігалася тенденція до збільшення кількості таких об’єднань. Лікарняні каси були менш залежні від підприємців, мали у розпорядженні значно більші статутні та резервні кошти, організовували надання амбулаторної та стаціонарної допомоги, екстреної медичної допомоги.
У перші роки існування радянської держави система страхової медицини була збережена. Більше того, вийшли Декрети Ради народних комісарів, направлені на зміцнення матеріального та юридичного становища лікарняних кас, якими керувалися і в Україні.
За роки громадянської війни і розрухи, коли державна, земська і міська медицина майже повністю занепали, страхова медицина досить ефективно продовжувала функціонувати. Але згодом у процесі одержавлення страхових організацій, на жаль, лікарняні каси в Україні були повністю ліквідовані.
На Житомирщині, наприклад, остання лікарняна каса протрималася до 1927 року, а в 1933 році ця система медико-соціального страхування взагалі втратила самостійність унаслідок передання питань страхування до компетенції профспілок.
Аналізуючи роботу лікарняних кас в Україні кінця дев’ятнадцятого початку двадцятого століття, я прийшов до висновку, що їхня діяльність багато в чому була ефективніша, ніж запроваджене вперше у Німеччині соціальне медичне страхування. То чому б не спробувати знову відродити в нас лікарняні каси?
Звичайно, з урахуванням нових соціально-політичних і економічних умов, рівня розвитку медицини, суспільної свідомості тощо. Тим паче, що подібні, але дуже несмілі спроби вже були. На пам’ять приходить спроба відновити лікарняну касу в місті Вознесенську Миколаївської області.
Мені вдалося вивчити досвід колег із Вознесенська, а також Миколаєва і Одеси, встановити всі його плюси і мінуси.
Згодом я познайомив із своїми ідеями, фінансовими викладками та очікуваним кінцевим результатом начальника Житомирського обласного управління охорони здоров’я Зіновія Парамонова.
Він уважно мене вислухав і спитав:
– Помилок у розрахунках немає?
– Немає…
– Ну що ж… Тільки дурень боїться помилитись. Впрягайся в цю роботу.
Так я отримав благословення на створення першої в області лікарняної каси. Тепер я мав «офіційний» дозвіл на спробу збудувати «медичний соціалізм» на одній окремо взятій території.
В обласному діагностичному центрі відшукались необхідні приміщення, і двадцять сьомого липня 2000 року в Житомирі розпочала свою роботу благодійна неприбуткова організація «Лікарняна каса Житомирської області». Як і все нове, організація діяльності каси починалася важко, але згодом проблеми почали поступово вирішуватись.
Із нашим досвідом швидко познайомились в інших областях України.
Минуло небагато часу, і у нас з’явилися не лише прихильники, а й послідовники.
За нами пішли і лікарі, і пацієнти.
Вигода від лікарняних кас стала очевидною.
Про лікарняні каси заговорили.
Дискусія, безумовно, посприяла збільшенню кількості членів цього громадського неприбуткового об’єднання.
Сьогодні лікарняні каси розглядаються як український варіант страхової медицини. І варіант досить ефективний і перспективний.
Ще у 2005 році, під час моєї роботи в Міністерстві охорони здоров’я, нам вдалося провести в Житомирі Всеукраїнську медичну конференцію з проблем організації діяльності лікарняних кас. На конференції було чітко вказано, що в період обмежених можливостей державного фінансування якісної та доступної медичної допомоги лікарняні каси стають одним із напрямів реформування вітчизняної системи охорони здоров’я, а також додатковим джерелом фінансування цієї сфери за рахунок солідарно накопичених цільових внесків юридичних і фізичних осіб.
Сьогодні в Україні з лікарняними касами пов’язують свою долю майже мільйон осіб, а самі каси як громадські об’єднання готові самостійно на засадах громадсько-солідарної участі забезпечувати доступною і якісною медичною допомогою кожного свого члена.
У своїй діяльності лікарняні каси застосовують можливості контролю за використанням коштів та якістю медичного обслуговування, а також сучасні страхові технології. Все це значно знижує фінансові затрати населення під час звернення за медичною допомогою.
Двадцять шостого липня 2007 року, за один день до сьомої річниці відновлення діяльності лікарняних кас в Україні, ці громадські організації об’єдналися в Асоціацію працівників лікарняних кас України. На цих історичних установчих зборах мене було обрано головою Асоціації.
Скажу без зайвої скромності, що саме діяльність лікарняних кас дозволила нам створити і реалізувати в Україні Формулярну систему.
Поясню спочатку, що таке Формуляр.
Його основні положення такі: гарантоване забезпечення хворих якісним лікуванням; визначення й розроблення досконалих методів раціональної фармакотерапії розповсюджених захворювань; визначення найбільш клінічно та економічно ефективних і безпечних препаратів; забезпечення контролю за призначенням препаратів і вжиття заходів щодо запобігання та виправлення помилок фармакотерапії; широке використання доказово обґрунтованої медико-фармацевтичної інформації серед усіх учасників процесу охорони здоров’я; введення системної професійної освіти.
Головною метою введення формулярної системи вважається впровадження витратно-ефективної лікарської терапії, яка забезпечує раціональне використання коштів на закупівлю лікарських препаратів.
У багатьох країнах світу формуляри є офіційно визнаними документами, що базуються на переліках життєво важливих лікарських препаратів.
Наш перший лікарський формуляр вийшов у 2000 році в Житомирській області за підтримки американського проекту «Раціональний фармацевтичний менеджмент». За сприянням лікарняної каси відбулося його втілення в практичну площину, і він став інформативним документом кожного лікаря Житомирщини.
На посаді голови Асоціації працівників лікарняних кас України мені доводиться займатись і проблемами реформи охорони здоров’я, і налагодженням контактів з міжнародними медичними організаціями, і підготовкою нових медико-соціальних проектів. Так, наприклад, з ініціативи Асоціації працівників лікарняних кас, із Федеральним об’єднанням лікарняних кас Німеччини в рамках спільних дій міністрів охорони здоров’я Німеччини і України був підписаний меморандум про співпрацю в галузі охорони здоров’я.
Цей меморандум включає в себе двосторонній обмін інформацією у сфері організації і реформування охорони здоров’я обох країн.
В майбутньому мова буде йти про обмін досвідом у галузі профілактики здоров’я, оптимізації медичного забезпечення, поліпшення якості медичних послуг не лише з Німеччиною, але й з США та іншими передовими державами світу.
Тепер, коли у мене є невеличкий особистий внесок у справу реформування вітчизняної медицини, коли з’явився досвід міжнародного співробітництва з багатьма провідними медичними закладами Європи, я все частіше згадую, як у молоді роки мріялось привести нашу охорону здоров’я до рівня світових стандартів.
Тоді такої можливості у нас не було.
А зараз є.
Прийшла пора діяти.
І ми не маємо права втратити сприятливий момент, щоб підняти нашу медицину на якісно новий рівень.
Можливо, ці слова здадуться комусь нескромними, але я вважаю, що зараз на годиннику – мій час.
ВАЛЕНТИН ПАРІЙ