Warning: Use of undefined constant style - assumed 'style' (this will throw an Error in a future version of PHP) in /home/virtwww/w_likkasa-com_401567c9/http/wp-content/themes/likkasa/functions.php on line 247

August, 2018

То які ж гроші «ходитимуть за пацієнтом»?

http://www.vz.kiev.ua/to-yaki-zh-groshi-hodytymut-za-patsiyentom/

Розмови про зміни у фінансуванні первинки вже всім набили оскому. Однак від цього не стало зрозуміліше, на що саме вистачить «грошей, які ходитимуть за пацієнтом». Досвід свідчить: на державне фінансування сподіватися можна, однак варто подбати і про інші джерела надходження коштів. Які шляхи можливого співфінансування первинки бачать у регіонах?

Чернігівщина

Петро ГАРМАШ, начальник управління охорони здоров’я Чернігівської ОДА

Відповідно до Закону України від 19.10.2017 р. №2168-VIII «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» оплата медичних послуг здійснюватиметься за принципом оплати за одного пацієнта з використанням капітаційної ставки за договором про медичне обслуговування населення, укладеним між медичними закладами та Національною службою здоров’я України (НСЗУ). Проектом Постанови КМУ «Порядок реалізації державних гарантій медичного обслуговування населення за програмою медичних гарантій для первинної медичної допомоги на 2018 рік» капітаційна ставка за одного пацієнта, який уклав декларацію з лікарем, передбачена в розмірі 370 грн на рік, за обслуговування пацієнта, який не подав до закладу ПМД декларації про вибір лікаря, — 240 грн. Також до тарифу за обслуговування пацієнта, котрий уклав декларацію, застосовуватимуться коригувальні коефіцієнти залежно від його вікової категорії: від 0 до 5 років — 4; від 6 до 17 років — 2,2; від 18 до 39 років — 1; від 40 до 64 років — 1,2; понад 65 років — 2.

Таким чином, основним джерелом доходу надавачів первинної медичної допомоги будуть виплати за договором із НСЗУ. За нашими орієнтовними підрахунками обсяг доходу надавачів послуг первинної медичної допомоги (центрів ПМСД) буде щонайменше у 1,5 разу більшим за обсяг медичної субвенції, яку вони отримують зараз. Але зрозуміло, що в кожному конкретному випадку обсяги виплати залежатимуть від кількості та вікової структури пацієнтів, які обрали лікаря з надання первинної медичної допомоги, котрий працює в цьому закладі. У такій спосіб реалізується принцип «Гроші ходять за пацієнтом»: чим більше пацієнтів обрали лікаря або лікарів, які працюють у закладі, тим більшою буде виплата за договором НСЗУ. Поки що результати обнадіюють: на кінець травня декларації про вибір лікаря підписали понад 15% населення області. Деякі лікарі вже набрали 1,5-2 тис. пацієнтів. Але час ще є, тож сподіваємося, що на кінець року всі жителі області визначаться з вибором свого лікаря.

У процесі здійснення діяльності, пов’язаної з наданням первинної медичної допомоги, кожен надавач послуг несе витрати, серед яких — оплата комунальних послуг, утримання службового транспорту, поточні ремонти приміщень, догляд прилеглої території тощо. Усі вони мають покриватися за рахунок доходів, що переважно означає за рахунок коштів, отриманих від НСЗУ за договорами про медичне обслуговування населення. Водночас заклади ПМД можуть мати й інші джерела грошових надходжень: фінансування з місцевих бюджетів та бюджетів громад, надання окремих платних видів послуг, благодійні внески, гуманітарна допомога, кошти від лікарняних кас (до речі, у нас вони успішно діють) тощо.

Хочу зазначити, що відповідно до міжнародної практики система охорони здоров’я не фінансується з одного джерела. Як правило, їх декілька: державний бюджет, соціальне страхування, платежі пацієнтів, добровільне страхування, міжнародна допомога тощо. Тож, переходячи безпосередньо до нової системи фінансування охорони здоров’я, на мою думку, треба максимально використовувати досвід зарубіжних колег, запозичивши найбільш цікаві та придатні до наших реалій елементи їх моделей фінансування.

Житомирщина

Валентин ПАРІЙ, президент Всеукраїнського громадського об’єднання «Асоціація лікарняних кас України», доктор медичних наук, професор, академік Академії наук вищої освіти України, Заслужений лікар України

Потреба у реформуванні вітчизняної медицини назріла ще два десятиліття тому. Упродовж 90-х років фінансування галузі помітно скорочувалося. Це відчули всі, але найпершими — працівники медичних закладів: не вистачало найнеобхіднішого для допомоги пацієнтам. Тоді й виникла ідея створення лікарняних кас — благодійних організацій, які мали стати суттєвою підмогою для пацієнта в умовах недостатнього забезпечення медичної галузі з боку держави.

В Україні наразі діють близько 200 лікарняних кас (ЛК), які допомагають закладам охорони здоров’я та жителям регіонів отримати належне лікування. І головне гасло нинішніх реформаторських заходів «Гроші ходять за пацієнтом» давно сповідується в діяльності ЛК: тільки-но її член потрапляє на прийом до лікаря, і той призначає певний курс лікування, ЛК одразу розпочинає передбачене положенням про її діяльність забезпечення медикаментами та виробами медичного призначення. Один із важливих компонентів, які відпрацьовані в БО «Лікарняна каса Житомирської області», — автоматизація технологій, зок­рема моніторингу ефективності використання лікарських препаратів і дотримання стандартів лікування пацієнтів (лікарського формуляра та клінічних протоколів). Протягом багатьох років у ЛК сформувався так званий прототип електронної системи охорони здоров’я, суть якого полягає в автоматизованій реєстрації її членів, сплати їх щомісячних пожертвувань, а також використання коштів.

Загалом скажу: галузь охорони здоров’я — це, насамперед, регламентована і стандартизована діяльність усіх медичних установ, коли лікар зобов’язаний дотримуватися лікарського формуляра та протоколів лікування, затверджених Міністерством охорони здоров’я України. Проте дотримання протоколів лікування пацієнта лікарні, поліклініки чи амбулаторії в Україні досі погано контролюється. А це призводить до того, що пацієнт, отримавши рецепт від лікаря, змушений витрачати з власної кишені значні кошти на медичні препарати, часто відсутні в протоколах лікування. Керівництво ж лікувальних закладів зазвичай на це закриває очі.

Реформа передбачає зміну такої практики. Національна служба здоров’я України буде зацікавлена в раціональному використанні коштів державного бюджету й контролюватиме його саме завдяки стандартизації лікування, яка полягає в дотриманні лікарського формуляру та протоколів. ЛК давно й активно пропагують необхідність виконання медиками протоколів лікування, що мають доказову базу й затверджені МОЗ України, — тобто всі ті елементи, про які сьогодні говорять як про майбутнє реформування, уже давно використовують у діяльності ЛК.

На Житомирщині протягом 2017 року медична допомога за рахунок БО «Лікарняна каса Житомирської області» надавалася у 489 451 випадку на загальну суму 57,2 млн грн. Зокрема, 123 члени ЛК отримали медичий супровід у лікувальних закладах Києва, 134 особам були відшкодовані витрати на лікування за межами області. Під патронатом ЛК перебувають 579 дітей-сиріт області, за рахунок благодійної організації проводиться лікування інвалідів війни, учасників АТО, діє програма «Потурбуйся про батьків».

Тобто на сучасному етапі, за нашим глибоким переконанням, альтернативи ЛК, крім, звісно, державного фінансування медицини, не існує. Тим паче, що для забезпечення своєчасної необхідної та в повному обсязі медичної допомоги членам ЛК налагоджено співпрацю з медичними університетами, лікувально-профілактичними закладами різної форми власності, фармацевтичними компаніями, аптеками, клініками, лікувально-діагностичними центрами. Зараз у зв’язку з децентралізацією БО «Лікарняна каса Житомирської області» вдосконалює систему цих взаємовідносин із тими лікувальними установами та закладами, які переходять у підпорядкування новоутворених громад, аби члени ЛК не стикалися навіть із формальними незручностями. За цим напрямком ми вже маємо певний вдалий досвід. Тобто однозначно члени ЛК навіть в умовах започаткованих реформою змін перебувають у кращому становищі, ніж пацієнти, які розраховують лише на допомогу держави. Звісно, зміна системи фінансування та розподілу коштів може призвести до збільшення їх надходжень до пацієнта, але сподіватися на 100% забезпечення не варто. Сьогодні всім зрозуміло, що держава ще тривалий час не зможе повністю забезпечити безоплатне надання всіх необхідних хворим послуг та лікарських засобів. Без додаткового фінансування та залучення позабюджетних коштів підвищити рівень медикаментозного забезпечення пацієнта неможливо.

Буковина

Юрій ЛЕСЮК, заступник директора Департаменту охорони здоров’я Чернівецької ОДА

Фінансування охорони здоров’я в Україні відбувається всіма можливими способами, які не суперечать чинному законодавству. Основне джерело матеріального забезпечення первинки — гроші з державного бюджету у вигляді медичної субвенції. Причому сума кожного року має зростати. На 2018 рік було виділено 1,273 млрд грн, сума на 2019 рік стане відомою, коли буде затверджений відповідний бюджет.

Важливо, що на наступне півріччя окрім медичної субвенції заклади первинної медичної допомоги також отримуватимуть кошти за кожну укладену декларацію. Таким чином, матимемо подвійне фінансування. Проте наразі чітко бачимо: коштів вистачає тільки на виплату заробітної плати й оплату комунальних послуг. Що ж до оновлення устаткування, придбання витратних матеріалів та реактивів на лабораторні дослідження, то тут відчуваємо неабиякий дефіцит. Наприклад, згідно з Табелем оснащення потреба становить близько 70%, а забезпеченість — на рівні 30%. Звісно, це дуже мало. Наразі маємо надію на близько 200 млн грн, які надійшли в Чернівецьку область відповідно до Закону України №2206-VIII «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості». Гроші ми вже отримали, однак механізму їх використання поки що не розроблено.

Звісно, активно підтримуватимемо всі ініціативи місцевих громад щодо розвитку первинної ланки. Власне, громада зацікавлена мати сімейного лікаря, особливо у сільській місцевості. Адже минулого року була прийнята постанова, якою скасовується обов’язкове відпрацювання студентів-медиків, котрі навчалися за державний кошт. А це означає, що до села вони за власним бажанням можуть і «не дійти». Тож їх треба мотивувати, і робити це повинна місцева громада. Інше питання: чи є у місцевому бюджеті на це кошти? На жаль, ми маємо села і райони, де досі робоче місце сімейного лікаря не обладнане комп’ютерною технікою.

Як іще одна альтернатива співфінансування медичних послуг — створення при закладах первинки ЛК. Такий досвід ми мали в деяких стаціонарах. Зокрема, майже 20 років при Сторожинецькій центральній районній лікарні працює лікарняна каса. Згідно з положенням про її роботу зібрані кошти можна використовувати винятково на придбання препаратів для членів каси, які лікуються в стаціонарі районної лікарні. Хворий, потрапляючи до лікарні, проходить повне обстеження, за його результатами в історії хвороби лікар розписує лікування. На підставі лікарських призначень старша медсестра відділення пише вимогу на отримання медикаментів в аптеці, із якою співпрацює каса. Крім лікаря вимогу підписують завідувач відділення та головний лікар.

Але подібної моделі співфінансування у закладах первинної медико-санітарної допомоги ми ніколи не мали. Однак вважаю, що розвиток і впровадження такого шляху забезпечення коштами хворих якраз на часі. Головне, що для цього потрібне, — ініціатива і бажання буковинців.

Полтавщина

Віталій ШЕВЧЕНКО, керівник благодійної організації «Лікарняна каса Полтавщини»

Кожен житель України фінансує охорону здоров’я зі своїх податків. Але цього, зрозуміло, недостатньо. Зміна системи фінансування та розподілу коштів відповідно до реформування первинної ланки, яке відбувається сьогодні за принципом «Гроші йдуть за пацієнтом», лише незначною мірою збільшить надходження коштів, але повного обіцяного відшкодування вартості лікування доведеться чекати.

Більшість із наших громадян, на жаль, живуть за принципом: «Поки грім не вдарить…» А коли біда все-таки трапляється, починаємо шукати кош­ти, позичаючи їх у друзів та родичів і створюючи для сім’ї масу проблем. Назбиравши необхідну суму та накупивши два пакети ліків, які виписав на аркуші рекламного блокноту лікар, пацієнт продовжує витрачати кошти та забезпечувати прибуток фармвиробнику й аптеці.

На сьогодні лише в небагатьох лікарнях заступники головних лікарів з медичної частини здійснюють постійний експертний контроль за призначеннями лікарів. Але якщо раніше вони контролювали раціональне використання ліків, придбаних за бюджетні кошти, то на сьогодні в них немає мотивації економити кошти пацієнта. До того ж ліки можуть призначатися не за формуляром і протоколами лікування, бо ніхто цього не відстежує, частка другорядних рекламних препаратів інколи становить 50-70% від витрачених коштів, хоча без цих засобів можна було б і обійтися.

Візьмімо добровільне медичне страхування, яким нині охоплені близько 2% українців. Цей шлях співфінансування зручний, але ним можуть скористатися лише забезпечені громадяни або ж працівники великих підприємств, за яких сплачує медичну страховку власник (повністю чи частково). Переваги медичного страхування очевидні: можливий цілодобовий супровід пацієнта та контроль (але не завжди) призначення ліків згідно з протоколами лікування, забезпечення права вибрати лікаря чи лікарню. Однак, коли пацієнт захворів, йому необхідно шукати кошти (як і в першому випадку), і лише потім страхова компанія компенсує витрати на лікування. До того ж компенсація здійснюватиметься за препарати, рекомендовані протоколами лікування, а не за ті, які призначив лікар, часто ігноруючи вказані рекомендації.

Держава дає можливість нашим громадянам піти ще одним шляхом, на мій погляд, найбільш практичним, раціональним і ощадливим, — об’єднатися в громадські чи благодійні організації (товариства, фонди) та за механізмом взаємодопомоги і солідарності захистити своє здоров’я. В Україні працюють понад 200 різних організацій взаємодопомоги: каси здоров’я, лікарняні каси, товариства здоров’я, фонди здоров’я, — вони стають надійним партнером як пацієнта, так і сімейного лікаря. Лікування проводиться згідно з Фармацевтичним формуляром та протоколами лікування під наглядом лікаря-експерта. У 90% випадків хворі, які перебувають у лікарні, можуть отримати ліки або у відділенні, або в аптеці на території лікарні, і все це за рахунок згаданих організацій чи товариств. Перевага такої спів­праці: за солідарного механізму роботи організації не береться до уваги сума внесків — допомога надається відповідно до тяжкості стану пацієнта. Також для організації не має значення, у якій лікарні ви отримуєте ліки. Згідно з принципом «Гроші йдуть за пацієнтом» оплата проводиться, незважаючи на те, до якого закладу звернувся хворий. Доки реформована система запрацює як злагоджений механізм, потрібно шукати запасні шляхи. Й винаходити велосипед, на мою думку, не потрібно, бо є варіанти співоплати, перевірені часом і тисячами пацієнтів та лікарів.

Харківщина

Вікторія МІЛЮТІНА, виконавчий директор «Українсько-німецької медичної асоціації», Голова постійної комісії з питань соціальної політики, охорони здоров’я, реабілітації учасників бойових дій та АТО Харківської обласної ради

Харківська область з перших днів упевнено увій­шла до лідерів підписання декларацій між пацієнтами та лікарями. Бо, незважаючи на гострі дискусії щодо доцільності реформи первинних закладів системи охорони здоров’я, ми заздалегідь готували до цього населення, проводили в районах медичні ярмарки, численні громадські слухання, ремонтували та споруджували на території громад амбулаторії, купували нове обладнання для них, шукали шляхи заохочення медичних кадрів. Другим фактором стала політична воля очільників області втілити реформу в життя. Адже це — двостороння комунікація, від успішності якої залежить привабливість місцевих медзакладів та ефективність їх роботи.

Головна теза реформи первинки — «Гроші ходять за пацієнтом» — викликала неоднозначні відгуки як у лікарів, так і в пацієнтів. Останні, наприклад, відверто побоюються, що лікарі від них можуть відвернутися, коли отримають великі зарплати. Дехто з лікарів, навпаки, засумнівався, що це можливо. А дехто зрозумів: підприємницт­во в медицині зовсім не зайве, бо обумовить конкуренцію, що принесе як моральний, так і матеріальний зиск.

У нас в області від початку проведення громадських слухань одразу ж проявили себе молоді лікарі, сімейні пари, які готові були реєструватися приватними підприємцями й інвестувати у власну справу. Дехто навіть придбав для роботи потрібну техніку: комп’ютери, недорогі медичні апарати, витратні матеріали тощо. В одному селі навіть пересувний рентгенапарат гуртом купили. Однак під час громадських слухань виявили й такі села, де всі жителі ходили до одного із трьох лікарів, котрі там працюють. Та сьогодні, коли вони підпишуть декларації, ставлення односельчан до лікаря монетизується, і хто здобув хорошу репутацію, матиме хороші гроші, а інші за бажанням підвищуватимуть свою кваліфікацію.

Коли ми говоримо: «Грошей вистачить», спираємося не на домисли, а на розрахунки, які проводилися майже півтора року, у тому числі й Харківською експертною групою. Порахуємо елементарне: виходячи із середньої оплати, яку НЗСУ виділятиме на одного пацієнта, отримуємо більше 400 тис. грн на рік, або понад 35 тис. грн на місяць. Віднімаємо оплату оренди приміщення, комунальних послуг, зарплати бухгалтера, медсест­ри, відрахування на консультації фахівців ІІ-ІІІ рівнів, і лікарю залишиться понад 10-12 тис. грн. Не так багато, як у тій же Польщі, куди кличуть наших медиків, але є можливість практикувати в одній амбулаторії кільком лікарям, а отже, разом оплачувати комунальні платежі, послуги бухгалтера — і дохід стане більшим. А якщо громада зацікавлена у здоров’ї і вирішить підтримати лікарів, наприклад, віддасть їм в оренду приміщення за 1 грн на місяць, то доходи також зростуть, — така практика в нашій області вже є. Методів заохочення громадою хороших лікарів багато. Але ключове слово тут — хороших, які надають якісні послуги, турбуються про пацієнтів, підвищують свою кваліфікацію.

Головне, щоб держава виконала обіцяне. У мене особисто поки ніяких сумнівів щодо надходження коштів з держбюджету не виникає, зокрема на Харківщині торік збоїв у фінансуванні не було. А як саме лікарі-підприємці чи керівництво медичних закладів, які в області вже стали неприбутковими підприємствами, будуть зацікавлювати громади, а отже, додатково поповнювати свої грошові фонди — їх справа. Закон не заважає залучати інвесторів, створювати фонди, громадські каси, тощо. Головне — суворий контроль над витратою цих фінансів, бо сьогодні ні для кого не секрет, що саме з цієї причини ті самі ЛК неефективні.

На Харківщині місцеві громади й обласна рада дуже багато роблять для підвищення якості медпослуг. Ми вже відправили представників громад до наглядових рад медзакладів й комісій, які обиратимуть головних лікарів. Та це — тільки початок. Так, нинішній обсяг державного фінансування не зробить сімейних лікарів та первинні зак­лади охорони здоров’я багатими, але він дасть їм гідну зарплату, виведе їх із фінансового рабства. А якщо лікар не відчуватиме себе кріпаком, він і до пацієнта ставитиметься зовсім інакше.

Кіровоградщина

Олександр СКРИПНИК, заступник директора Департаменту охорони здоров’я Кіровоградської ОДА

По-перше, «Гроші ходитимуть за пацієнтом» лише після укладання договорів із НСЗУ. Коли говорити про первинку, то такі договори можливо підписати лише за умови, що заклад є комунальним некомерційним підприємством, а процедура зміни організаційно-правової форми досить складна. По-друге, НСЗУ має бути готовою до цих процесів. Нещодавно в області побувала в. о. Міністра охорони здоров’я Уляна Супрун, і з її уст пролунало, що перша хвиля таких перетворень розпочнеться у червні, оскільки зараз в НСЗУ працює тільки 8 осіб, і вони чисто умовно в пілотному варіанті візьмуть зо два десятки медичних закладів, щоб подивитися, як воно буде. Друга хвиля змін припаде на початок жовтня — тоді вже більше закладів долучаться до фінансування, виконавши всі умови для цього. Тобто зрозуміло, що більшість медичних закладів до цього не готові, та й НСЗУ створена лише кілька місяців тому, і їй, зрозуміло, треба налагодити інфраструктуру, залучити кадри тощо. Тож процес надходження обіцяних коштів відтерміновується.

Зараз національна ідеальна модель первинки зображується у вигляді амбулаторії на чолі з лікарем, де працює ще і його команда: медсест­ри, акушерки та фельдшери. За такої моделі запланованих грошей начебто повинно на все вистачити, навіть на підвищення заробітної плати. Коли ж брати наші центри первинної медико-санітарної допомоги, структурними підрозділами яких є амбулаторії, а кожна з них має ще кілька фельдшерсько-акушерських пунктів, відповідну кількість медичного персоналу та витрати на утримання всіх приміщень, то ці кошти треба розподіляти на значно більшу мережу. І тут виникає питання: чи вистачить на це все обіцяних грошей?

Практично ніяких змін в умовах оплати і роботи поки що не відбулося. На початку року МОЗ затверджено Табель оснащення медичних закладів, які працюють у сільській місцевості. Він не відповідає тим вимогам, які диктує Закон про поліпшення надання медичної допомоги у сільській місцевості, зокрема у питанні забезпечення доступності до телемедицини. Зараз МОЗ переробляє цей документ із тим, щоб всі засоби діагностики, якими користуються в лікарських амбулаторіях, мали додаткові прилади, котрі можна буде сконектити з передаючими пристроями для формату телемедицини. Ми чекаємо на нові вказівки, і вже тоді зрозуміємо, на що вистачить коштів.

Крім того, нині на первинці згідно із чинним законодавством повинні проводити загальний аналіз крові, сечі тощо. Але це не означає, що всі аналізи мають робитися в самих амбулаторіях, бо там немає відповідних фахівців, та й актуальний нині Табель оснащення не передбачає наявності в них поліаналізаторів й іншого устаткування. Виходить, що амбулаторія повинна, наприклад, укласти угоди із лабораторними відділеннями ЦРЛ, які підтвердять, що «ми направляємо до вас пацієнтів на аналізи і будемо за це платити». Але ж амбулаторії як некомунальні підприємства платити не зможуть, а ЦРЛ та міські лікарні не зможуть отримати цих коштів, оскільки вони — комунальні заклади. До того ж в Україні ще не існує позиції «Медична послуга і її оплата», немає навіть порядку формування тарифів. Недосконалість правої бази ставить такі палиці в колеса, які заважають навіть зрушити з місця, не кажучи вже про те, аби віз рухався шляхом розвитку.

В усіх законах прописано, що будь-яка територіальна громада може допомагати своєму медичному закладу. У цьому році МОЗ виступило з пропозицією щодо внесення змін до Бюджетного кодексу, які передбачали оплату комунальних пос­луг сільських медзакладів за рахунок місцевих бюджетів. Ця пропозиція не пройшла, але заступник Міністра охорони здоров’я Павло Ковтонюк обіцяв, що ці зміни пропонуватимуть внести до Бюджетного кодексу 2019 року. Сподіватимемося на це, оскільки тоді зможемо конкретніше говорити з місцевою владою про те, яку саме допомогу вона зможе надати.

Волинь

Ігор ВАЩЕНЮК, начальник управління охорони здоров’я Волинської ОДА

Тих грошей, які сьогодні отримує Волинська область на охорону здоров’я з державного бюджету, не вистачає навіть на оплату праці медиків. Мова йде про 10 млн грн медичної субвенції. Що ж до коштів, які мають прийти у регіон згідно з нововведеннями, то вони повинні забезпечити базовий рівень надання медичних послуг. Але багато залежить від того, наскільки успішно область виконає план із підписання декларацій між пацієнтами і сімейними лікарями.

Станом на початок червня у Волинській області підписано понад 180 тис. декларацій із сімейними лікарями. Загальна кількість сімейних лікарів — понад 500. Цього достатньо, хоча існує й невеличкий дефіцит кадрів. В ідеалі все населення краю, а це понад 1 млн мешканців, мало б бути залучене до цієї системи. Зараз лідирує місто Луцьк — понад 22% населення вже оформили декларації. Непогано йдуть справи у Ковельському районі. В інших районах ситуація гірша. Але ж з наступного року бюджетні кошти прийдуть лише на тих громадян, які уклали декларації з лікарем. А що робити іншим?

Постановою Кабміну закріплено базовий тариф за обслуговування пацієнта у 2018 році — 370 грн за людину на рік. Для осіб віком понад 65 років він буде більшим удвічі, а для дітей до 5 років — у 4 рази. На виживання і на більш-менш нормальне функціонування первинки цього мало б вистачити. А от чи вистачить на розвиток галузі — побачимо. У базовий тариф входять основні аналізи, обстеження, певні види спостереження за пацієнтами. Направлення на консультації до вузькопрофільних спеціалістів оплачуватимуться окремо. Але це вже питання реформи вторинного і третинного рівнів медицини, якої ще треба дочекатися.

Власниками медичних закладів у будь-якому разі є органи місцевого самоврядування: територіальна громада чи поки що район. Згідно із законодавст­вом саме місцева влада відповідає за первинну ланку медицини, тобто має подбати щонайменше про належний стан приміщень медзакладів. Крім того, за рахунок субвенції на сільську медицину і проекту Світового Банку, який втілюється в області, ми плануємо забезпечити первинку всім потрібним обладнанням та автомобільним транспортом.

На мою думку, залучення до фінансування первинки благодійних організацій чи ЛК не обов’язкове. Якщо в країні не буде фінансових потрясінь, гіперінфляції, нового знецінення гривні, то первинна ланка медицини зможе обійтися без залучення додаткових джерел фінансування. А ось на вторинній ланці медицини, напевно, з’являться елементи добровільного страхування. Але це справа майбутнього.

Вважаю, що на первинці співфінансування взагалі недоцільне, оскільки під час першого контакту з лікарем не повинно бути ніяких обмежень для пацієнта. Людина має прийти до свого сімейного лікаря і зручно та без черг отримати базовий пакет послуг. Співоплата можлива вже на вторинному рівні. Хоча, коли Парламент вносив зміни до законодавчої бази, питання співоплати виключили, але навряд чи наш бюджет зможе забезпечити потреби галузі на 100%. А якщо не платить бюджет, то має заплатити хтось інший, бо ж медична послуга безкоштовною не буває. ЛК чи благодійні організації як учасники співфінансування мають повне право на функціонування за умови, коли вони працюють прозоро, проводять кошти через банківську систему, завдяки чому можна відслідкувати їх цільове призначення.

Львівщина

Володимир ЗУБ, начальник управління охорони здоров’я Львівської міської ради

Загалом суть реформи медичної галузі полягає в докорінних змінах фінансування. Відповідно, вони дають змогу лікарю первинної ланки отримувати гідну заробітну плату за умови переходу установи у статус комунального некомерційного підприємства. Тож для лікаря з’являється фінансовий стимул до самовдосконалення, адже лише у випадку надання якісної медичної допомоги він зможе скористатися всіма перевагами реформи й отримати вищу заробітну плату.

На сьогодні також доволі важко відповісти на питання, чи вистачить державного фінансування на реалізацію цього механізму. За попередніми розрахунками, проведеними МОЗ України, повинно вистачити. Також розмір фінансування залежатиме і від кількості укладених мешканцями угод із лікарями первинної ланки. Тому робота зараз зосереджена на тому, аби якнайбільше пацієнтів визначилися із лікарями та підписали з ними декларації. Відповідно, до міста надійде більший фінансовий ресурс, що дасть нам змогу реалізувати медичну реформу в повному обсязі.

Можливість співфінансування із місцевих бюджетів також розглядається, тим паче, що це дозволено законодавством. Тож за потреби місцевий бюджет готовий долучитися до фінансування первинної ланки. Навіть зараз процес співфінасування реалізується шляхом закупівлі необхідного обладнання, покращення матеріально-технічної бази тощо. Упевнений, що згодом усі питання, які все ще залишаються відкритими, буде вирішено.

Хмельниччина

Наталія ФЕДІВ, заступник директора Департаменту охорони здоров’я — начальник управління фінансово-ресурсного та кадрового забезпечення галузі ДОЗ Хмельницької ОДА

З липня 2018 року розпочинається реформа фінансування надання первинної медичної допомоги, яке розраховуватиметься відповідно до капітаційних ставок з огляду на вікові групи громадян, котрі підпишуть декларацію з лікарем. Щороку ці капітаційні ставки переглядатимуться під час ухвалення Закону України «Про Державний бюджет». Як відомо, на 2018 рік закладено базові 370 грн для «зеленого» списку та 240 грн — для «червоного» на одну особу. Кош­ти за підписані декларації надходитимуть до закладів, що надають первинну медичну допомогу, та розподілятимуться на оплату праці медиків, інші видатки, необхідні для наданням первинної допомоги.

Проте, на мою думку, на первинну ланку потрібно спрямувати і додаткові кошти. Але про їх виділення мають дбати на рівні місцевої влади, в тому числі об’єднаних територіальних громад. Суттєву підтримку могли б надавати меценати, різні громадські та благодійні організації, а також участь у грантових програмах тощо.

Не новина, що в Україні — дефіцит медичних працівників. На більшості території Хмельницької області теж досить складна ситуація із залученням на периферію лікарів та медперсоналу. Аби молодий фахівець згодився працювати в сільській місцевості, передусім необхідно створити комфортні умови для його роботи та проживання, забезпечити амбулаторію відповідним обладнанням, а лікаря — транспортом для виїздів до пацієнтів. Органи місцевого самоврядування, зокрема й ОТГ, мають матеріально стимулювати лікарів.

Коли говорити про медикаментозне забезпечення амбулаторного лікування, то капітаційні ставки не поширюються на пільгові категорій громадян. За ці кошти можуть бути придбані лише аптечки невідкладної допомоги, швидкі тести та реактиви, передбачені для надання первинної медичної допомоги. Але є певний перелік хвороб та категорій хворих, визначених у Постанові Кабінету Міністрів України №1303, які потребують пільгового забезпечення медикаментами під час амбулаторного лікування. Проте на це в повному обсязі кошти поки що не виділяють. Тому першим кроком державної політики із забезпечення медикаментами амбулаторного лікування стала програма «Доступні ліки», яка вже другий рік успішно реалізовується на Хмельниччині. Однак необхідне подальше розширення дії програми в частині збільшення нозологій.

Процес децентралізації передбачає передачу повноважень та управління фінансами органам місцевого самоврядування. Тому громади мають право ухвалювати програми, якими підтримають своїх пільговиків, виділяючи кошти на їх медикаментозне забезпечення. Головне — щоб громада проявляла ініціативу та була активною, у тому числі і в питаннях медицини на місцях. Бо якщо всі проблеми перекладати на плечі держави і чекати, доки вони вирішаться самі собою, результату не буде.

Хмельниччина зараз активно долучилася до процесу перетворення закладів первинної медико-санітарної допомоги на комунальні некомерційні підприємства, що передбачає підписання декларацій між лікарями та пацієнтами. Відтак за 2 місяці від початку підписної кампанії свої стосунки з сімейним лікарем, терапевтом чи педіатром «узаконили» майже 250 тис. осіб, або 19,5% тих, хто має укласти угоду. І чисельність осіб, які її підписали, збільшується на кілька тисяч щодня. Такий процес сприятиме суттєвому покращенню фінансового стану згаданих закладів. До прикладу, ми зробили попередні розрахунки по порівняно невеликому Новоушицькому центру ПМСД, який обслуговує понад 28 тис. осіб. Днями НСЗУ уклала договір із цим та ще із 8 центрами ПМСД у Хмельницькій області. Нова система фінансування додасть, скажімо, Новоушицькому ЦПМСД, майже 0,5 млн грн. Проте це тільки початок, бо наразі декларації з лікарями підписали лише 40% мешканців району. Загалом, такі кроки дадуть можливість фінансово стимулювати медичних працівників на місцях та вирішити інші нагальні проблеми закладів на свій розсуд, без втручання державної влади. До процесу перетворення про такі можливості медустанови могли тільки мріяти. Тепер же зможуть реально діяти: працювати на профілактику та загалом покращувати стан здоров’я своїх пацієнтів.

Закарпаття

Любов МАНДЗЧИЧ, начальник управління охорони здоров’я Мукачівського міськвиконкому

У Мукачеві вже підписано майже 34 тис. декларацій з терапевтами, педіатрами і сімейними лікарями в рамках національної кампанії «Лікар для кожної сім’ї». У електронній системі охорони здоров’я зареєстровано 58 лікарів. Ми випередили інші райони краю і навіть є одними з найкращих в Україні за цими показниками. Принцип «Гроші йдуть за пацієнтом» сприятиме ефективнішому використанню ресурсів. Лікарі конкуруватимуть за пацієнтів, а це спонукатиме до регулярного підвищення рівня власної кваліфікації та якості медичних послуг. Звісно, коштів, які виділить держава, не вистачить для надання пацієнту всебічної медичної допомоги. Тож питання спів­оплати за медичні пос­луги залишається актуальним. Це можуть бути кошти ЛК чи страхових компаній. Необхідно лише розробити механізм розподілення співоплати і формування тарифів. Побутує думка, що говорити про реформу складно, доки не побачиш її в дії. Але ми вже бачимо переваги реформування медичної галузі. У цьому плані Мукачево гідно вирізняється на фоні інших районів Закарпаття, а по досвід до нас приїздять медики з інших областей. Уже сьогодні за рахунок міського бюджету ми на 100% забезпечуємо безкоштовними ліками стаціонарних пацієнтів, безкоштовно проводимо всі, навіть складні лабораторні дослідження. Торік повністю профінансували всі медичні програми, та й цього року показники забезпечення їх реалізації будуть не гіршими.

Кардинальні зміни ми розпочали ще два роки тому і були чи не першими в Україні. Чому зважилися на такий відповідальний крок? Система, яка існувала раніше, була вочевидь збитковою, не вигідною ні державі, ані пацієнтам. Гроші виділялися на ліжко-місце незалежно від того, заповнене воно чи ні. Тож, якщо лікарняні палати пустували, на що йшли кошти? Звісно, не на пацієнтів.

Сьогодні в Мукачеві коштів державної субвенції достатньо, щоб покрити основні види витрат. За рахунок отриманих у її межах грошей медичні працівники отримали всі виплати та надбавки до заробітної плати в повному обсязі. Ми не практикуємо примусово-добровільного виду відпусток за свій рахунок, не змушуємо до переходу працівників на 0,75 ставки з метою економії заробітної плати, хоча такі методи застосовували в закладах охорони здоров’я області. Окрім того, усі медичні працівники протягом року отримали 14 заробітних плат. Ми постійно вдосконалюємо якість надання послуг і дбаємо про те, щоб пацієнт отримував їх у повному обсязі. Та перші кроки реформування галузі давалися важко. Нас критикували, бо окремі з них сприймалися болісно, зокрема ті, що були пов’язані з оптимізацією кадрів. У районній лікарні довелося ліквідувати так звані баластні відділення, які лише «тягнули» кошти. Усім фахівцям, які там працювали, було запропоновано нові місця, не змогли працевлаштувати лише пенсіонерів. А розпочали з об’єднання ЦРЛ та вузлової лікарні. Стаціонарні відділення залишили в центральній, а у вузловій — лише денний стаціонар та цехову службу.

Протягом минулого року на фінансування закладів охорони здоров’я у Мукачеві було виділено 158,239 млн грн, у тому числі 14 млн грн на первинну медичну допомогу. Витрати бюджетних коштів на одного мешканця становили 1,712 тис. грн за обласного показника 1,024 тис. грн. Стовідсоткове фінансування міських медичних прог­рам дало змогу забезпечити в повному обсязі ліками всі пільгові категорії населення, онкохворих, пацієнтів після трансплантації, із цукровим діабетом, фенілкетонурією та іншими тяжкими недугами.

Із міського бюджету Мукачева було виділено 1,79 млн грн для закупівлі медичного обладнання для офтальмологічного, хірургічного кабінетів поліклінічного відділення Мукачівської ЦРЛ і ЦПМСД. Відкрито нову жіночу консультацію та придбано нові меблі, обладнання, інвентар для цього підрозділу на суму 1,35 млн грн. Впроваджено систему електронного обліку пацієнтів у стаціонарі, поліклінічному відділенні та ЦПМСД.

Отож, якщо докласти зусиль на місцевому рівні, залучити до співфінансування бюджетні кошти, кошти громад, то можна забезпечити належне фінансування первинки.

Підготували Олена БЕРЕЗКІНА (м. Чернігів), Вікторія ПАЛАМАРЧУК (м. Житомир), Ольга КАМСЬКА (м. Чернівці), Ніна КОНДРАТЮК (м. Полтава), Ольга ФАЛЬКО (м. Харків), Марія ЛАРЧЕНКО (м. Кропивницький), Петро ГЕРАСИМЕНКО (м. Луцьк), Юлія МАСЮКЕВИЧ (м. Львів), Інна ЛЕВІНСЬКА (м. Хмельницький), Елеонора САВИЦЬКА (м. Ужгород), спеціально для «ВЗ»


Read More

Реформа має починатися з бізнес-плану

http://www.vz.kiev.ua/reforma-maye-pochynatysya-z-biznes-planu/ Перш ніж започаткувати реформування медичної галузі, профільне Міністерство мусило б розробити чіткий, економічно обґрунтований проект. На жаль, цього не сталося, через що і лікарі, і пацієнти зіткнулися з багатьма проблемними моментами, а реформа, дуже потрібна наразі, нагадує драбину, сходинки якої ведуть у різні боки.

Віталій ШЕВЧЕНКО, виконавчий директор Благодійної організації «Лікарняна каса Полтавщини»

Медицина в цивілізованих країнах уже кілька десятиліть іде шляхом, який Україна тільки-но торує. На мою думку, реформа вітчизняної системи охорони здоров’я запізнилася років на 15, адже давно змінилися економічна система та законодавча база, що «розв’язало» руки підприємництву, дало пош­товх до збільшення мотивації, а галузь відстала від цих процесів. Лише змінивши систему надання медичної допомоги, ми зможемо належним чином подбати про здоров’я громадян, збільшити тривалість їх життя. Залишилися в минулому безкоштовне лікування, обов’язкові профілактичні огляди на підприємствах, пільгові путівки в санаторії та профілакторії для працюючих, так само, як і країна, що жила за принципом загального планування та розподілу ресурсів із перспективою на п’ятирічку. Проте, якщо в радянські часи статистичні відділи міністерств могли за допомогою калькуляторів хоча б приблизно визначати потреби країни в товарах і послугах, то нині держава відсторонилася від планування потреб населення, мотивуючи це відсутністю коштів. Усе сказане стосується й охорони здоров’я. Започаткувавши реформу медичної галузі, МОЗ передусім мало б відповісти на низку запитань, котрі хвилюють пацієнта: як і де за потреби отримати лікування, яку суму офіційно хворий повинен сплатити лікарні за перебування в ній, яку суму йому слід готувати на закупівлю ліків під конкретний діагноз, у яких, врешті-решт, умовах він лікуватиметься, за що мусить сплатити сам, а що компенсуватиме держава, що входитиме в перелік послуг, котрі він отримає за свої гроші, та багато іншого. Для усвідомлення проблеми порівняймо державу з бізнесменом, який, перш ніж започаткувати власну справу, розробляє економічно обґрунтований проект. Що він враховує при цьому? Передусім — наявний початковий капітал та за потреби взяття кредитів, залучення коштів від партнерів, інвесторів. Він має вивчити передовий досвід, аби усвідомити, наскільки його бізнес буде конкурентним. Справжній бізнесмен складе бізнес-план на 5 років, доведе його переваги партнерам та інвесторам, аби вмовити їх взяти участь у проекті. Далі підготує програмний комплекс і навчить персонал користуватися ним, розрахує кінцеву вартість запланованого продукту або послуги з урахуванням витратних матеріалів, сировини, зношування обладнання тощо. І, звичайно ж, проведе велику роз’яснювальну (а то й рекламну) роботу серед користувачів послуг або покупців, аби ознайомити їх із перевагами саме цього проекту. Чому ж творці медичної реформи не взяли за основу такий підхід? Адже саме за вказаним принципом мала б відбуватися перебудова нашої галузі. Насамперед, слід було б порахувати всі наявні ресурси: кількість і стан лікарень, їх обладнання, супутню техніку і ступінь її зношеності, суму коштів на утримання цих ресурсів та можливість оптимізувати витрати. І головне — створити єдину електронну систему з базами даних за розділами: «Заклади охорони здоров’я» (внести інформацію про ці об’єкти), «Ліки» (залишки коштів на придбання лікарських препаратів і виробів медичного призначення з акцентом на вітчизняного виробника), «Пацієнт» (щоб прогнозувати витрати в майбутньому, слід бачити кількість потенційних хворих, їх вік, недуги, ускладнення, препарати, що їм призначали, тощо), «Діагноз та протоколи лікування» (протоколи мають бути перекладені українською мовою, адже не всі медичні працівники старшого покоління володіють англійською). Крім того, впроваджуючи реформу, починати треба було не з лікарів, а з пацієнтів. Бо в пацієнта на період хвороби загострюється почуття самозахисту, і його не цікавлять ані проблеми лікарні, ані зарплата лікаря. Його хвилюють лише дві речі: власна хвороба та де взяти гроші на її лікування. Відповідь на це питання і мало б дати МОЗ у першу чергу. Уявімо собі ситуацію: пацієнт потрапив у лікарню. В однакових умовах у палаті перебувають люди різного рівня платоспроможності. Але всі вони справно сплачують податок на охорону здоров’я. Держава ж компенсує лише десяту частину коштів на обстеження. І тут виникає нерівність: когось доправили до лікарні ургентно вночі й терміново безкоштовно зробили рентген, а плановий пацієнт госпіталізований уранці й має оплатити таке саме обстеження з власної кишені. Несправедливо… Щоб уникнути такої ситуації, держава зобов’язана розробити так званий гарантований пакет медичних послуг. Пацієнтам із «зеленого» списку (невідкладна допомога) дуже важливо знати, яку частку лікування оплатить держава. Для цього треба порахувати вартість споріднених груп діагнозів, озвучити та вказати, як держава утримуватиме заклади охорони здоров’я й медичний персонал на цьому рівні протягом 2-3 років, і вже потім переходити до оплати конкретної послуги. Нехай гарантований пакет медичних послуг буде і невеликим, але головне, щоб він був справді гарантованим і фінансово підтвердженим для всіх громадян, а не лише для пільгових категорій, адже внески на охорону здоров’я держава стягує з усіх на однакових умовах. За цей час якраз і відбудеться оптимізація медичних закладів, яка сприятиме певній економії і дасть можливість збільшити «зелений» список діагнозів. Вважаю також, що варто ґрунтовно визначити хвороби, лікування яких фінансується згідно з державними програмами (ВІЛ-інфекція/СНІД, злоякісні новоутворення, туберкульоз, цукровий діабет тощо), та відповідно до Єдиної електронної системи точно встановити кількість таких пацієнтів, прорахувати середню вартість кожної нозології, можливу допомогу з огляду на наявні кошти. Дуже важливо, на мій погляд, було б визначитися, котрі вітчизняні та закордонні організації могли б стати партнерами у спільній роботі із забезпечення українців медичними послугами, яку частку на це виділить бюджет, а яку — благодійники і партнери: громадські організації, благодійні фонди, лікарняні каси, страхові компанії тощо. Мені як очільнику благодійної організації «Лікарняна каса Полтавщини» дуже болить питання співоплати. Як надалі працюватиме ця, уже налагоджена в деяких регіонах, система? Адже люди добровільно об’єдналися в лікарняні каси, щоб гарантовано отримати допомогу в разі проблем зі здоров’ям. Для прикладу, найбільша в Україні БО «Лікарняна каса Житомирської області», членами якої є 15% населення краю, надає допомогу закладам охорони здоров’я на суму, у кілька разів більшу від бюджетної. БО «Лікарняна каса Полтавщини» теж забезпечує членів своєї організації ліками значно щедріше, ніж держава. Перелік Фармацевтичного формуляру організації налічує в 6 разів більше лікарських препаратів за діагнозами, за які Лікарняна каса проводить співоплату, ніж Національний перелік основних лікарських засобів за конкретною патологією. БО «Лікарняна каса Полтавщини» працює з 2003 року й охоплює 20 тис. жителів області. За цей час вона надала допомогу закладам охорони здоров’я для лікування власників карток організації понад 230 тис. разів: 62 млн грн на ліки та 7 млн грн — на медичне обладнання. Сьогодні актуально, аби держава залучала такі партнерські організації до спільної роботи із забезпечення надання доступних медичних послуг громадянам. На жаль, депутати вилучили з прийнятого минулого року Закону України «Про державні фінансові гарантії медичних послуг та лікарських засобів» таке важливе питання, як співоплата. Чим вони керувалися при цьому, не відомо. Можливо, певною політичною доцільністю, але точно не інтересами своїх громадян. А без залучення позабюджетних коштів, переконаний, провести повноцінну реформу галузі неможливо. Чому ж держава не використовує досвід вищеназваних організацій, адже він працює на охорону здоров’я її громадян? Хочу порушити ще одне питання. Постать лікаря — дуже важлива в реформуванні медичної галузі. Наразі ми маємо зацікавити медиків і припинити їх масову міграцію на роботу за кордон. Велику роль могли зіграти в цьому територіальні громади, які гідною зарплатою підтримали б сімейних лікарів на селі. А в місті кваліфікований, успішний лікар себе забезпечить — до такого люди самі йдуть. Я також колись працював дільничним терапевтом і сьогодні із заздрістю дивлюся на юних колег — це «золотий час» для них, аби професійно зростати, адже є мотивація знайти свою нішу на професійній ниві! Але вважаю, що слід ввести обов’язкове ліцензування, яке проводила б компетентна комісія. Упевнений: це важлива складова реформи, що посилить відповідальність лікаря за свою справу, знизить імовірність лікарських помилок, а також сприятиме викоріненню корупції в наших лавах. У разі виявлення корупції в діях лікаря треба негайно забирати в нього ліцензію без права її поновлення! Дуже шкода, що ліцензування в нас досі не запроваджене. Є в напрацюваннях МОЗ і певні досягнення, зокрема запровадження системи e-Health, створення бази лікарень, лікарів і пацієнтів, та все ж, як бачимо, у нинішньої реформи ще багато невирішених моментів, які треба виправляти, відшліфовувати, щось додавати, щось — переробляти, аби добрі наміри реформаторів не лише відображалися на папері, а втілювалися б у реальне життя.

Read More
Login